Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

почестей: примхливе це, пусте, марнотне, позбавлене будь-якої межі, та ще й неспокійне заняття, бо хто в погоні за почестями, той завжди у тривозі, — чи нема когось попереду, хто там у спину дихає; той відчуває дошкульну, до того ж подвійну заздрість. Уяви собі, яке то нещастя, коли заздріснику ще й заздрять! /12/ Бачиш оті доми вельмож, ті пороги, де гризуться між собою юрми тих, хто поспішив з ранковим вітанням? Чимало проковтнеш зневаг, поки туди ввійдеш, та ще більше — коли ввійдеш! Обминай же ті пишні східці, ті високі, багатоколонні передпокої: там ступиш не тільки на урвисте, стрімке, а й на слизьке місце! Краще спрямуй свій крок сюди, до мудрості, до її найспокійніших і водночас найповноводніших джерел! /13/ Бо все те, що начебто вирізняється з-поміж людських речей, хоч насправді видається таким лише у зіставленні з чимось найнікчемнішим, навіть усе те, кажу, дається нам до рук тільки тоді, коли подолаємо тернисті й круті стежки. Дорога до високих почестей далеко не гладка. А якщо захочеш піднятися на ту вершину, де не досягне тебе й фортуна, ти побачиш ген у її підніжжі все те, що видавалося тобі таким високим, хоча йтимеш до тієї вершини рівниною.

Бувай здоров!

Лист LXXXV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Досі я тебе щадив: оминав усе заплутане, задоволений, що даю тобі змогу, так би мовити, скуштувати того, що наші говорять стосовно доброчесності, яку вважають цілком достатньою, аби сповнити життя блаженством. А тепер ти домагаєшся, щоб я виклав усі відповідні висновки, чи то наші, чи тих філософів, що хочуть підняти нас на глум. Якби я захотів виконати твоє прохання, то вийшов би не лист, а ціла книга. Втім, уже вкотре запевняю тебе, що схожими доводами я аж ніяк не захоплююся. Соромно ж ставати до бою в ім’я богів та людей, озброївшись шилом.

/2/ «Хто розважний, той поміркований; хто поміркований, той послідовний; хто послідовний, той незворушний; хто незворушний, той безтурботний; хто безтурботний, той блаженний; отже, розважна людина — блаженна, і розважність є достатньою для блаженного життя». /3/ На той висновок перипатетики відповідають ось в який спосіб. Коли йдеться про людину незворушну, послідовну та безтурботну, то вони, мовляв, розуміють це так, що ця людина незворушна тому, що вона зворушується рідко й помірно, а не тому, що взагалі не зворушується; а якщо говорять про безтурботну, то хіба в тому розумінні, що вона не постійно перебуває в турботах, не часто і не надто піддається тому порокові: це суперечило б самій природі, якби хтось із людей взагалі не знав, що таке турбота; мудреця, отже, смуток не перемагає, хоч іноді і торкнеться його душі. /4/ Одне слово, не відкидають пристрастей, а лише роблять їх поміркованими. Але чого ж тоді вартий такий мудрець, якщо він лише дещо сильніший від найслабшого, веселіший від найсмутнішого, поміркованіший від найрозгнузданішого, вищий від найнижчих? Що, якби Лад[289] похвалявся прудкістю своїх ніг, озираючись на кульгавих та кволих?

Мчала полями вона, над колоссям, та в бігу стрімкому

Не приминала його, не ламала тонесеньких стебел,

Так вона й морем над сплесками хвиль пролітала високих —

І не мочила стопи, — не встигала їх навіть торкнутись[290].

Ось вона, прудкість, оцінена такою, як є, а не розхвалена на тлі найповільнішої млявості! Хіба того, хто в напівгарячковому стані, назвеш здоровим? Незначна хвороба і добре здоров’я — це не одне й те ж саме. /5/ Вони кажуть, що «про безтурботного мудреця мовиться в такому розумінні, як про безкісточкові плоди: називаються так не тому, що в них взагалі нема твердих кісточок, а тому, що їхні кісточки м’якші». Але це помилка. Адже, наскільки розумію, доброчесна людина — це та, що взагалі позбавлена зла, а не та, в якій того зла менше. Пороків не повинно бути зовсім, а не зовсім мало. Бо якщо залишаються хоч які-небудь, то з часом вибуяють і геть оплутають людину. Як велике й повне помутніння призводить до сліпоти, так помірне — до підсліпкуватості. /6/ Якщо визнаєш за мудрецем хоч якісь пристрасті, то розум не дорівняє їм силою: його понесе, мов гірським потоком, надто коли залишиш йому не одну якусь пристрасть, з якою б він змагався, а всі, які лиш бувають. Легше-бо протистояти одній, хоч і навальній, пристрасті, аніж цілій юрбі, хоч би й слабшими вони були. /7/ Хтось там, скажімо, ласий на гроші, але помірно, жадібний до почестей, але не надто, скорий до гніву, але погамовного, схильний до непостійності, але не такої вже баламутної та гультяйської, вабкий до блуду, але не божевільного. Ні, таки справді у кращому становищі той, ким повністю заволодів один якийсь порок, аніж той, кого чіпляються всі потроху. /8/ Врешті, не так уже важливо, наскільки сильною є пристрасть: хоч би якою була — все одно не знайдеш на неї вуздечки, не закличеш до здорового глузду. Як ото жодна тварина, ні дика, ані свійська, лагідна, не слухатиме розуму, бо така вже її природа — глуха до повчань, так і пристрасті, хай навіть мізерні: не стануть ні слухати, ні осмикнути себе не дадуть. Тигри і леви ніколи не позбудуться дикості, дарма що інколи їх приборкують; коли найменше сподіваєшся, тоді й вибухають вони начебто вгамованою лютістю. Так само й пороки: їх ніколи не приборкаєш по-справжньому. /9/ Щоправда, коли розум домагається якихось успіхів, вони принаймні не висуваються, та коли всупереч розумові висунуться, то вже всупереч йому й розгортатимуть свої сили. Тому-то легше запобігти їх народженню, ніж керувати їхнім поривом.

Отже, коли йдеться про пристрасті, то помилковою, та й взагалі недоречною є ота поміркованість: це так само, якби хтось побажав помірковано втрачати розум чи помірковано хворіти. /10/ Одній тільки доброчесності притаманна міра; пороки, якщо вони пустять коріння у чиїсь душі, жодної міри не визнають. Їх легше викоренити, ніж погамувати. Хіба підлягає сумніву, що задавнені, наче закостенілі, пороки людського духу, а їх називаємо хворобами, — такі, як жадоба, жорстокість, розгнузданість, віроломність, — це щось цілком непомірковане? Значить, такими ж непоміркованими є пристрасті — кладки до пороків. /11/ І далі: якщо зробимо хоч якусь поступку смуткові, страхові, жадобі чи іншим лихим нахилам, то вже не матимемо над ними жодної влади.