Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
/38/ А втім, навіть пригнічений скрутою, мудрець не перестає бути корисним для інших людей. Через убогість він не зможе, приміром, повчати, як займатися суспільними справами, зате вчитиме, як переносити саму вбогість. Впродовж усього життя він знаходить застосування своїй праці. Жодна випадковість, жодна обставина не зроблять його бездіяльним: він саме й займається тим, що заважає йому зайнятися чимось іншим. Пристосований до одних і других випадковостей, щасливими він керує, нещасливі — долає. /39/ Він, повторюю, загартував себе так, що свою доброчесність виявляє і за сприятливих, і за несприятливих обставин, адже його цікавить не предмет, на якому він випробовує ту доброчесність, а сама доброчесність. Отже, йому не стануть на перешкоді ні вбогість, ні страждання, ні якісь інші труднощі, що їх сахаються і бояться як вогню недосвідчені. Ти вважаєш, що нещастя гнітять його? Ні, стають у пригоді. /40/ Фідій виготовляв свої статуї не тільки зі слонової кістки, а й з бронзи. А якби ти дав йому мармур чи ще гірший якийсь матеріал, то й з нього він зробив би щось найкраще. Так і мудрець покаже, що таке доброчесність, незалежно від обставин: чи то в багатствах, чи у вбогості; чи то у себе, на батьківщині, чи на вигнанні; чи то як полководець, чи як простий вояк; чи то при доброму здоров’ї, чи в каліцтві. Хоч би яка йому випала доля, він виробить із неї щось гідне пам’яті. /41/ Є такі приборкувачі, які навіть найдикіших звірів, що й зустрітися з ними жахно, призвичаюють до присутності людей. Вдовольняються не тільки тим, що пом’якшують їхню жорстокість, але й поводяться з ними, як із домашніми. Господар може вкласти свою руку в пащу лева; сторож цілує своїх тигрів, манюсінький ефіоп велить велету-слонові приклякнути, ходити по линві. Так і мудрець по-мистецькому приборкує біди: страждання, вбогість, неслава, в’язниця, вигнання — все, що таким жахом повсюдно сповнює людей, тільки-но потраплять до нього, одразу стають лагідними.
Бувай здоров!
Лист LXXXVI
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Пишу тобі, відпочиваючи в сільській оселі самого Сципіона Африканського[292], віддавши належну шану його манам та вівтареві, який, гадаю, і є могилою великого мужа. Я переконую себе, що його душа повернулась туди, звідки й походила, — в небо. І то не тому, що був проводирем незчисленного війська (мав таке й шалений Камбіз[293], який скористався тим шалом для свого успіху), а завдяки своїй надзвичайній поміркованості і справедливості, які, на мій погляд, гідні більшого подиву в той час, коли він покинув батьківщину, ніж коли її захищав. Рим мав залишитись тоді або без Сципіона, або без свободи. /2/ «Не хочу ні в чому, — сказав він, — порушувати ні законів, ані звичаїв. Хай право буде рівним між усіх громадян. Користуйся без мене моїм добродійством, батьківщино! Я був причиною твоєї свободи, буду і її доказом. Відходжу, коли вже так склалося, що я став більшим, ніж це корисно для тебе!» /3/ То як мені не подивляти ту велич духу, з якою пішов на добровільне вигнання, звільнивши вітчизну від тягаря? Адже дійшло до того, що або свобода скривдила б Сципіона, або Сципіон — свободу. Злочином було б як одне, так і друге. Отож він поступився місцем законам і подався до Літерна, присвятивши своє вигнання вітчизні, як колись — Ганнібал[294].
/4/ Я бачив споруджений з чотирикутних кам’яних брил будинок, стіну, що оточує прилеглу до нього частину лісу, зведені по обидва боки садиби, призначені для її оборони вежі, викопане під будинком та зеленими насадженнями водосховище, яке забезпечило б водою хоч ціле військо, а також тісну й за давнім звичаєм темну лазню: наші предки вважали, що тепло може бути лише там, де темно. Великою приємністю для мене було порівнювати звичаї Сципіона й наші звичаї. /5/ Гроза Карфагена, воєначальник, якому Рим зобов’язаний тим, що здобутий був лише один раз[295], ось у тому закутку омивав утомлене сільською працею тіло. Бо ж він гартував себе трудами і сам же (так велось у наших пращурів) орав свою ниву. Під тією вбогою крівлею він стояв, по тій грубій долівці ступав.
/6/ Хто б то нині захотів купатися в такій-от лазні? Всяк матиме себе за останнього злидаря, якщо стіни не віддзеркалюють світла великими й оздобними кругами, якщо александрійський мармур не інкрустовано нумідійським, якщо той мармур повсюди не ряхтить барвистою, що й від малюнка не відрізниш, мозаїкою, якщо стеля не зі скла, якщо фасійський камінь, що колись був рідкісною прикрасою у храмі, не облицьовує наших водоймищ, куди занурюємо виснажене надмірним потінням тіло, якщо, врешті, вода не струмить зі срібних трубок. /7/ Але ж я описую поки що лазні для простолюду; а що, коли перейду до тих, що належать вільновідпущеникам? Скільки там статуй, скільки колон, які нічого не підпирають, які поставлено лише для прикраси, аби дорожче було! Який потік води збігає з гуркотом водоспаду східцями! У своєму марнотратстві ми дійшли до того, що вже й ступати не хочемо, коли долівка не цяткована самоцвітами.
/8/ А тут, у Сципіоновій лазні, прорізані в кам’яній стіні навіть не віконця, радше щілини, аби, пропускаючи світло, не послаблювали здатності будинку до оборони. Нині ж норами для тарганів називають ті лазні, які не пристосовані для того, щоб упродовж дня широченними вікнами могли щедро пускати до середини сонячне світло, лазні, де не можна водночас і купатись, і засмагати на сонці, де таки з самої ванни немає змоги милуватися розлогим видом на обшири полів і моря. Склалося так, що ті лазні, на відкриття яких збіглися, зчудовані, юрми народу, нині порожні: їх уникають, зараховують до застарілих, бо розкіш, намагаючись перевершити себе саму, знайшла вже якусь нову принаду. /9/ Колись лазень було не так багато, та й жодних оздоб вони не знали. Втім, з якого б то побиту прикрашати приміщення, куди входять за якийсь там шеляг, та й то не для розваги, а для користі — щоб помитися? Тоді не доливали води, та й свіжою вона не струменіла, мовби з якого теплого джерела, і не так уже доскіпувались, чи достатньо прозора та вода, якою змивають із тіла бруд. /10/ Але — бачать боги! — як то приємно зазирнути в ті напівтемні, під простою крівлею лазні, знаючи, що тут
