Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Хто його знає, — Ніда знизала плечима. — Від Нейда можна чекати будь-чого. Деме, — Ніда посміхнулася, — ти взагалі впевнений, що дітей хочеш? Ти подивися на цю ходячу катастрофу і добре подумай.

О, ну хоч щось корисне Ніда сказала! Бо я вже втомилася від того, що Дем періодично згадував у розмові дітей. Я, звичайно, розуміла, що йому вже 27, але мені поки що всього 20 і я ще навіть академію не закінчила, а він мені вже набрид цими розмовами про майбутнє.

— Не всі діти, такі як Нейд, Нідо, — ні, схоже, Дема нічим не переконаєш. — І навіть до нього можна знайти підхід.

— Який ти оптиміст, Деме! — розсміялася Ніда, але сперечатися з ним не стала.

Ми ще трохи посиділи на галявині, насолоджуючись літнім теплом, поки сонце не почало повільно хилитися до обрію. Ще один спокійний день скінчився. Але чи багато таких буде? Хотілося б більше, але майбутнє полюбляє готувати сюрпризи. І не завжди вони приємні.

[1] світ із моєї книги «Тисячолітні вовки».