Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Ха! Налякала! — архімагеса Тіррена розреготалася. — У мене ще онука є, якщо ти забула. І вона точно не збирається нікуди тікати з Муірна.

— Ну, от і розібралися, — я попрямувала до дверей, але архімагеса Тіррена метнула в них руну і двері заблокувалися. Я обернулася до неї і, склавши руки на грудях, обурилася: — Випустіть мене!

— Випущу, коли сядеш і спокійно все вислухаєш, — архімагеса перестала сміятися, але все ще нахабно усміхалася.

Мені не залишалося нічого іншого, як сісти назад на диван.

— Що ще?

— Зрозумій, Кетто, якби був такий світ, де жити зручно та безпечно, я б тобі про нього розповіла. Але я багато де була і можу з упевненістю сказати: скрізь є проблеми та небезпеки. Але наш світ — він звичний для нас. Ми знаємо, як впоратися з нашими небезпеками. Навіть у схожих світах, як у тій же Велланії, Соммерінді та Невлідді є свої особливості, які для нас незручні. Тут краще.

— Вам, може, й краще, але щоб зрозуміти чи краще мені — я маю там побувати, — я не збиралася так просто здаватися.

— Та будь ласка! Вирушай у будь-який зі світів, вивчай його. Тільки не забувай, що у немагічних світах бувають складнощі з порталами. Ритуали для них постійно змінюються, інколи ж взагалі не спрацьовують. Бігати туди-сюди, щоб відвідати рідних, не вдасться. Занадто багато магії задіюється і є ризики застрягти.

— Я зрозуміла. Дякую, що роз'яснили, бабусю Тіррено. Тепер я можу піти?

— Можеш, — архімагеса Тіррена кивнула і зняла з дверей руну.

Вийшовши з її кабінету, я одразу пішла до Дема. Я була невдоволена, що він попросив свою бабусю зі мною поговорити. Навіщо її вплутувати у наші стосунки?

— Тобі робити нічого? — я почекала, доки він видасть студентам книги і підійшла до нього.

— Ти про що? — Дем зробив вигляд, що не розуміє, через що я розлютилася. А може, справді не розумів.

— Я про те, що ти попросив свою бабусю прочитати мені лекцію про те, як погано жити на Землі і взагалі у всіх відомих нам світах, і як чудово в Муірні, — випалила я, гнівно блискаючи очима.

— Я просто хочу, щоб ти розуміла, чим твоя ідея може обернутися, щоб усвідомила всі ризики.

— Вона мені сказала, щоб я покинула тебе, якщо хочу переїхати, бо ти нікуди не поїдеш, — я не бачила сенсу приховувати такі подробиці нашої розмови з архімагесою.

— Я дійсно не залишу Муірн, Кетто, — Дем говорив тихо, голос його звучав серйозно і трохи сумно. — Назавжди не залишу. Ми могли б у складні періоди кудись їздити, щоб їх перечекати, але залишити Муірн назавжди і звикати до життя в іншому світі я не хочу.

Що ж, такий варіант ще непогано звучить. Можливо, якщо Дем поживе в іншому світі кілька місяців, то зможе звикнути, і я переконаю йоо там залишитися. Принаймні він не сказав, що взагалі нікуди їхати не хоче.

— Гаразд, такий варіант уже кращий, — зітхнула я. Мені безперечно не вдасться переконати Дема в цьому питанні зараз.

— Ми з усім впораємося, Кетто, ось побачиш, — Дем притягнув мене до своїх обіймів і поцілував у маківку. — Поки ми разом, нам нема чого боятися.

Хотілося й мені вірити, але я не могла. Я притискалася до Дема, відчувала його тепло, його любов і турботу, але одного нам не вистачало: розуміння. У нас були різні погляди на життя, ми не могли зрозуміти і прийняти бажання одне одного, і це дуже заважало нашому щастю. 

Я не переставала вивчати інформацію про інші світи, але розуміла, що, тільки побувавши в одному з них, я зможу точно вирішити, чи зможу я там жити. Можливо, архімагеса Тіррена має рацію і життя у світі без магії нам, магам, не підходить, але мене вабила в них відсутність темних магів. Мені здавалося, що з іншими проблемами я легко впораюся.

Одного вечора, вивчаючи чергову книгу з інших світів у бібліотеці, я задумалася. Мені й раніше спадало це на думку, але я не цікавилася тоді іншими світами. Впіймавши погляд Дема, я махнула йому, щоб підійшов. Хоч більшість студентів уже розійшлися по кімнатах, але дехто ще залишався, і мені не хотілося кричати, відволікаючи їх від навчання.

— Ти щось хотіла, Кетто? — Дем опустився поряд зі мною.

— Так. Мене мучить думка, чому всього є 15 світів, окрім нашого? Чому їх так мало?

— А хіба бабуся не торкалася цієї теми на парах? — здивувався Дем.

— Ні, інакше я б запам'ятала.

— Це ті світи, портали, в які були виявлені, — пояснив мені Дем. — Вважається, що їх може бути сотні та тисячі, але не у всі ми можемо знайти дорогу.

— Тобто потенційних світів, в яких може бути хороше, безпечне життя насправді багато, просто треба знайти до них шлях?

— Кетто!.. — зітхнув Дем, він безперечно втомився від моїх спроб знайти відповідний світ для спокійного життя.

— Ну, теоретично? — не вгамовувалася я.

— Теоретично — так.

Більше ми цієї теми не торкалися. За навчанням та роботою час пролетів непомітно. Цієї весни Ніда та її подруги закінчували навчання і з наступного року на мене чекали нові сусідки в кімнаті. Я вже домовилася з Айною, що вона до мене переїде, а хто займе два інші місця, я поки що не знала.

Я ніколи не пропускала випускні бали — я любила свята в академії, а випускний був особливим святом. Більше стіни академії не побачать цих людей як студентів. Можливо, хтось із них повернеться сюди викладати, а згодом відправить навчатись своїх дітей, але студентами їм більше не бути. Випускний — водночас радісне та сумне свято, а цього року для мене особливо сумне. Ніда з Тороною та Орфлеєю прощаються з академією. Більше ми не будемо писати разом реферати і розмовляти перед сном. Мені їх не вистачатиме.

Зала сяяла магічними вогнями, прикрашена до балу — останнього для стільких студентів. Музика тихо звучала, сміх та радісні голоси заповнювали простір. Сумувати поки що ніхто не почав. Сумують зазвичай під кінець балу.

Я підійшла до Ніди з келихом вина. Вона виглядала незвично мовчазною і задумливою, але смутку в її очах не було.