Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

Дем похитав головою, але на його губах грала та сама усмішка, від якої в мене завжди тепліло всередині. А потім він знову взяв мене за руку і повів назад у центр зали.

Музика змінилася на повільнішу, і ми опинилися серед тих, у кого було з ким танцювати повільний танець. Руки Дема обійняли мене, і на мить здалося, що вся зала зникла, залишаючи нас удвох.

— Ти щаслива, Кей? — тихо спитав він, дивлячись просто в очі.

— Так, — відповіла я, і голос мій пролунав твердо, без сумніву. Я справді була щаслива. Тут і зараз, цього магічного вечора, де все нарешті здається правильним. Навчання закінчено, попереду Новий рік і багато відпочинку, на який я заслужила.

— Ти вже маєш плани на Новий рік? — спитав Дем, повільно хитаючись у такт музиці. Я тільки зараз усвідомила, що за підготовкою до іспитів зовсім забула обговорити з ним плани на відпочинок.

— Так. Я думала відсвяткувати Новий рік із батьками, а потім втекти з тобою вдвох у бабусин будиночок в горах. Там чудово! І багато снігу!

— А може, краще проведемо по кілька годин із нашими рідними перед Новим роком, а потім вирушимо святкувати удвох? — запропонував Дем. — Я хотів би зустріти Новий рік тільки з тобою.

А що? Гарна ідея! Адже я вже доросла дівчина, я не зобов'язана проводити все свято з батьками. Звичайно, їм не дуже сподобається, якщо я вирушу в будиночок в горах, там не так безпечно, як у місті, але Дем легко мене захистить. Та й темні маги теж святкують Новий рік. Чи ні? Навряд чи вони будуть нишпорити у пошуках нових жертв в новорічну ніч.

— А давай! — погодилася я.

Дем притягнув мене до себе ще ближче і поцілував, незважаючи на те, що навколо нас був цілий натовп студентів, та й викладачі десь там по кутках ховалися, приглядаючи за нами. Нехай дивляться! Нічого поганого ми не робили. Лише довгий і ніжний поцілунок, який відносив нас своєю магією далеко-далеко звідси. 

Я вирішила не повідомляти батькам про свої плани, сказавши їм, що святкуватиму Новий рік у Дема вдома. Вони не були проти, а ось Дем був незадоволений, що я збрехала батькам, хоч і не став зі мною сперечатися. Ми заздалегідь підготували все необхідне для свята, я стягнула у бабусі ключі від будиночка і, трохи посидівши з батьками, ми вирушили в гори. Ми не стали користуватися громадськими порталами — на свята в них завжди потрібно вистояти чергу, особливо за напрямками, які вели до місць відпочинку. До того ж тоді частину шляху довелося б пройти пішки. Я дала Дему точні координати будиночка, і він створив особистий портал. Ми перемістилися прямо на ґанок — всередину будинку переміщатися можна тільки його власникам, тим, кому власники дали дозвіл або якщо двері будинку були незачинені. Бабуся не любила, коли в її будиночок переміщалися без попередження, тож дозвіл був лише у дідуся. Звичайно, бабуся ніколи не відмовляла нам із батьками у відпочинку в ньому, але їй подобалося, коли ми попереджали її. Я знала, що бабуся мені не відмовила б в ключах, але батьки точно заборонили б їхати в гори навіть з Демом. Тут було не найбезпечніше місце, але я сподівалася, що вихідні пройдуть без пригод.

Поки Дем діставав із сумок заздалегідь приготовлену їжу та напої, я почала прикрашати будинок. Ялинку ми купили в горщику — невелику, але гарну. Заберу потім додому і стоятиме до наступного Нового року. Насамперед я розвела вогонь у каміні, щоб було тепліше і затишніше, і під його веселе потріскування приступила до роботи.

Вдихнувши хвойний аромат, який наповнював увесь будиночок свіжістю зимового лісу, я присіла, щоб укрити горщик із землею лляною тканиною і перев'язала його червоною стрічкою — простий штрих, але він доповнив святкове вбрання нашої ялинки.

Іграшки у нас були різні: старовинні скляні кульки та магічні гірлянди, які я взяла у скрині на горищі вдома, де у нас зберігалися ялинкові прикраси, та дерев'яні фігурки, які ми з Демом купили на новорічному ярмарку. Я ніжно провела пальцями по одній із них — маленькому дерев'яному оленю. Здавалося, що в таких деталях ховалось справжнє диво.

На полиці над каміном я розставила свічки, а між ними розклала ялинові гілки з яскравими червоними ягодами. Свічки я відразу ж запалила, милуючись, як їхнє полум'я коливалося в такт танцю вогню. Все це створювало відчуття теплого, майже казкового затишку.

— Тобі допомогти? — спитав Дем. Я обернулася, щоб подивитися, як у нього просуваються справи. Дем майже закінчив розставляти страви. Невеликий стіл, накритий зеленою картатою скатертиною з білими сніжинками, вже був заставлений смаколиками: запечене м'ясо, картопля, сирна тарілка, салати, мій улюблений лимонний пиріг з імбирними пряниками, а в центрі стояла пляшка вина.

— Ні, я майже закінчила, — відповіла, усміхаючись. — Але ти певен, що нам вистачить пляшки вина?

— Ні, — Дем усміхнувся мені у відповідь і підійшов, щоб поцілувати. — У мене в сумці ще є. І я точно знаю, що, крім ключів від будиночка у бабусі, ти стягнула пляшку лимонного лікеру у дідуся.

Я розсміялася.

— Я така передбачувана?

— Коли стосується лимонів — так, — Дем притягнув мене до своїх обіймів і знову поцілував. — До речі, в імбирні пряники я додав лимонну цедру. До м'яса у мене теж лимонний соус, та й у деяких салатах лимони також є. А ще я приготував лимонне желе, але поки що не діставав його. Навряд чи ти за сьогодні стільки подужаєш. Буде на сніданок.

— Кохаю тебе, Деме! — я ледь не заверещала від захоплення. — Ти — диво!

— Я теж тебе кохаю, моя лимонна дівчинко.

Я не хотіла відпускати Дема зі своїх обіймів, але треба було закінчити приготування. Дем повернувся до столу, а я підійшла до вікна, щоб поправити фіранки. За вікном, повільно кружляючи, падав сніг, м'яко вкриваючи гори. Нікого довкола, тут було так тихо і затишно, тільки ми вдвох і слабке потріскування вогню в каміні.

— Ну що, Кей, ти готова до зустрічі Нового року? — спитав Дем, підійшовши ближче, щоб обійняти мене за плечі.