Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

На додачу до й без того напруженої ситуації Дерхан і Лемюель, які познайомились напередодні, відразу вирішили, що зневажають одне одного. Вони з усіх сил намагалися показати взаємне ігнорування.

— Як ти дістав адресу? — запитав Айзек, і Лемюель роздратовано струснув плечима.

— Зв’язки, Заку, контакти й корупція. А ти як думав? Доктор Маджеста Барбл покинула своє помешкання кілька днів тому, й відтоді її бачили в цій локації, далеко не такій корисній для здоров’ячка. Хоча її колишня хата лише за три вулиці звідси. Ніякої фантазії в тітоньки. О! — він ткнув Айзекову руку і вказав на інший бік похмурої вулиці. — А ось і наш чувак.

Навпроти з тіней вийшла кремезна постать і посунула до них. Чоловік пильно подивився на Айзека й Дерхан, а тоді кивнув Лемюелю з абсурдною безтурботністю.

— Ну що, Голубе? — запитав він занадто гучно. — Що робимо?

— Тихіше, чуваче, — суворо шикнув Лемюель. — Приніс?

Величезний чолов’яга провів пальцем по губах, аби показати, що зрозумів. Він відгорнув один бік куртки, демонструючи дві величезні кременівки. Айзек аж трохи здригнувся, побачивши їх. Вони з Дерхан теж озброїлися, але таких гармат у них не було. Лемюель схвально кивнув.

— Добре. Ймовірно, не знадобляться, але... сам знаєш. Гаразд. Не розмовляй.

Чоловік кивнув.

— І нічого не чуй, домовились? На сьогодні в тебе немає вух.

Чоловік знову кивнув. Лемюель повернувся до Айзека з Дерхан.

— Слухайте. Ви знаєте, що ви хочете спитати в старушенції. Коли це тільки можливо, ми просто тіні. Але ми підозрюємо, що в цьому зацікавлена варта, а отже — цяцькатися з нею часу немає. Якщо вона буде не надто привітна, ми трохи її підштовхнемо, гаразд?

— Це так по-гангстерськи називають тортури? — прошипів Айзек.

Лемюель холодно на нього подивився.

— Ні. І не читай мені сраних нотацій: ти за це платиш. У нас немає часу на виїбони, тож я не дозволю їй вийобуватися. Проблеми? — ніхто не відповів. — Добре. Вулиця Війночал ось сюди праворуч.

Йдучи нічними провулками, вони не зустріли нікого іншого. Йшли по-різному: приспішник Лемюеля — флегматично, безстрашно, ніби його не хвилювало відчуття нічного жаху, яким було просякнуте повітря; сам Лемюель постійно вдивлявся у темні підворіття, а Айзек з Дерхан нервово, тривожно поспішали.

Вони зупинилися перед дверима Барбл на вулиці Війночал. Лемюель повернувся і вказав Айзеку, щоб той підходив, але Дерхан випередила його.

— Я це зроблю, — люто прошепотіла вона.

Інші відступили. Коли вони стояли поруч із входом — двоє попереду, двоє в тінях — Дерхан потягнула шнурок дверного дзвінка.

Досить довго нічого не було чути. А тоді поступово долинули звуки кроків униз по сходах і в напрямку дверей. За мить вони затихли, але ніхто не заговорив. Дерхан чекала, жестами закликаючи інших мовчати. Зрештою з-за дверей почулася репліка:

— Хто там?

Голос Маджести Барбл звучав страшенно налякано.

Дерхан швидко й тихо заговорила.

— Докторе Барбл, мене звати Дерхан. Нам потрібно терміново з вами поговорити.

Айзек озирнувся, щоб перевірити, чи не вмикалися ніякі ліхтарі на вулиці. Поки що, виглядало, за ними ніхто не стежив.

Маджеста Барбл упиралась.

— Я... Я не впевнена... — сказала вона. — Зараз не найкращий час...

— Докторе Барбл... Маджесто, — тихо сказала Дерхан. — Вам доведеться відчинити двері. Ми можемо допомогти вам. Просто відкрийте довбані двері. Зараз же.

Ще якусь мить Маджеста Барбл вагалась, але потім відімкнула замок і трохи прочинила двері. Дерхан вже збиралася скористатися моментом і пройти повз неї всередину, але тоді здригнулась і завмерла. У Барбл була рушниця. Її саму, здавалось, це жахливо бентежило. Але як би їй не бракувало практики, зброя все одно була на рівні живота Дерхан.

— Не знаю, хто ви такі... — невдоволено почала Барбл, але перш ніж вона встигла щось іще сказати, величезний друг Лемюеля, пан Ікс, легко й невимушено потягнувся повз Дерхан, схопив рушницю і приставив руку до кресала, не даючи молоточку об нього вдарити. Барбл почала голосити, спустила гачок. Пан Ікс засичав від болю, коли молоточок вперіщив його по руці. Він із силою штовхнув рушницю від себе, від чого Барбл полетіла на сходи позаду.

Поки вона металась і намагалася здертися на ноги, він увійшов у будинок.

Інші зайшли за ним. Дерхан не заперечувала, що так повелися з Барбл. Лемюель мав рацію. В них не було часу.

Пан Ікс стояв і терпляче тримав жінку, яка смикалась і викручувалась, поки його рука заглушувала її виття. Вона вирячила очі, поблідлі від жаху.

— Святі боги, — прошепотів Айзек, — вона ж думає, що ми її вб’ємо! Припиніть!

— Маджесто, — голосно сказала Дерхан, зачинивши двері ногою. — Маджесто, припини. Ми не з варти, якщо ти так думаєш. Я — подруга Бенджаміна Флекса.

Почувши це, Барбл ще ширше розплющила очі й тепер пручалась не так сильно.

— Так, — сказала Дерхан. — А Бенджаміна забрали. Думаю, ти про це знаєш.

Барбл подивилась на неї й швидко кивнула. Величезний найманець Лемюеля спробував забрати руку від її рота. Вона не закричала.

— Ми не вартові, — повільно повторила Дерхан. — Ми не заберемо тебе так, як вони забрали його. Але ти знаєш... знаєш... що якщо ми змогли тебе вистежити, якщо ми змогли визначити, хто був контактом Бена, то вони теж зможуть.

— Я... Це тому я... — Барбл кинула погляд на покинуту рушницю. Дерхан кивнула.

— Гаразд, послухай, Маджесто, — вона говорила дуже чітко, весь час дивлячись Барбл в очі. — У нас мало часу... Та відпусти її, кретине! В нас мало часу, і ми маємо точно знати, що відбувається. Відбувається щось збіса дивне. І схоже, багато чого в цій історії зав’язано на тобі. Тож дозволь зробити тобі пропозицію. Давай ми піднімемось нагору, поки не прийшла варта, і ти нам поясниш, що відбувається.

— Я лише щойно дізналася про Флекса, — сказала Маджеста. Вона сиділа на дивані, підтягнувши до себе коліна, стискаючи холодну чашку чаю. За нею більшу частину стіни займало велике дзеркало. — Я не дуже стежу за новинами. В мене з ним була призначена зустріч кілька днів тому, а коли він не прийшов, я злякалась, що він... не знаю... видав мене чи щось таке.

«Ймовірно, він це зробив», — подумала Дерхан, але