Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

Барбл підвела на нього очі й мовчки похитала головою. Потім глянула між Айзеком і Дерхан, що нависли над нею, мов стурбовані батьки, повз Лемюеля, що стояв збоку й старанно її ігнорував. Очі жінки знайшли пана Ікс, який саме стояв біля вікна. Він устиг легенько прочинити його й потягся затраснути віконниці.

Він стояв стовпом, дивлячись у вікно.

Маджеста Барбл визирнула через його плече на брикливі згустки опівнічних барв.

Її очі раптом застигли. Голос умовк.

Щось гупало у вікно, намагаючись пробитися до світла.

Барбл підвелася. Лемюель, Айзек і Дерхан тут же ж пурхнули до неї, стурбовано питаючи, що не так, неспроможні зрозуміти її переляк. Тремтяча рука вказувала на паралізованого пана Ікс.

— О Джаббере... — прошепотіла вона. — Святий Джаббере, воно знайшло мене, спробувало на смак...

А потім вона заверещала і крутнулася на підборах.

— Дзеркало! — вигукнула вона. — Дивіться в дзеркало!

У її тоні була певна командна владність, і всі послухалися. Вона говорила так відчайдушно-безапеляційно, що ніхто не наважився піддатися інстинкту й озирнутися.

Усі четверо вп’ялися очима в дзеркало над пошарпаною софою. Стояли, немов прибиті.

Пан Ікс задкував, бездумно тягнучи ноги, як зомбі.

За ним хвилювалася злива темної барви. Страхітливі тіні стискалися й бгалися, щоб протиснути складки органічної тканини й численні суглоби крізь маленьке віконце. Тупа безока голова просунулася через отвір і повільно роззирнулася. Жахливе дійство здавалося присутнім неймовірними огидними пологами. Істота, що мріла з-за шибки, скорочувалася, пульсувала в непомітних, неможливих напрямках. Від натуги створіння мерехтіло, пропихаючи переливчастий тулуб крізь отвір; темні кінцівки впиралися у віконну раму.

За склом, лопочачи, миготіли напівстулені крила.

Зненацька істота налягла на вікно, і те не витримало. Почувся лише короткий сухий звук, ніби з кімнати висмоктали повітря. По долівці розбризкалися дрібні осколки.

Айзек дивився незмигно і дрижав.

Краєм ока побачив Дерхан, Лемюеля й Барбл у подібному стані. «Безумство якесь! — думав він. — Треба звідси тікати!» Він випростав руку й потяг Дерхан за рукав, пробираючись до дверей.

Барбл ніби спаралізувало. Лемюель теж потяг її до виходу.

Жоден не здогадувався, чому вона наказала дивитися в дзеркало, та жоден не смів озирнутися.

Відтак, ступаючи нетвердою ходою до дверей, вони знову завмерли, бо істота в кімнаті випросталася.

Раптовим рухом, немов розпукується квітка, вона встала й заповнила собою дзеркало, а всіх присутніх — жахом.

Вони дивилися в спину пана Ікс. Той стояв і витріщався на візерунки на крилах, що мінилися з гіпнотичною швидкістю; пігментні клітини пульсували під шкурою у незвіданих вимірах.

Пан Ікс відступив, щоб краще розглянути крила. У дзеркалі його лице не відображалося.

Глитай-нетля взяла чоловіка в невидимі лабети.

Вона була вища від ведмедя. Віхоть гострих хрящових відростків квітнув з її боків, мов темні батоги, що хльоскали й тягнулися до пана Ікс. Інші кінцівки, менші, гостріші, гнулися, як пазурі.

Істота стояла на ногах, подібних до мавпячих рук. Ще три пари стриміли з тулуба. Зараз вона стояла на двох, потім на чотирьох, потім на шести.

Нетля звелася дибки на парі нижніх ніг, і між них для рівноваги просунувся довгий гострий хвіст.

А ті велетенські, неправильної форми крила безперестанку вигиналися, міняли форму, щоб заповнити кімнату, кожне — таке ж непостійне, як олійна фарба на воді, кожне — бездоганне відображення іншого. Вони постійно рухалися, візерунки мінилися, переливчасто бликали, накочуючи сласною хвилею.

Чудовисько не мало очей, принаймні таких, які б люди могли розпізнати, лише дві глибокі западини, з котрих росли товсті, мов пухкі пальчики, вусики над низкою гігантських брил-зубів. Воно закинуло голову й розчахнуло свою неймовірну пащеку, а звідти викотився чіпкий слинявий язик.

Він сліпо потицявся у повітрі. Кінчик його вкривала тоненька павутинка альвеол. Вони нестримно пульсували, доки язик літав у повітрі, як здоровецький хобот.

— Воно хоче знайти мене! — заголосила Барбл і притьмом кинулася до дверей.

У ту ж секунду язик нетлі смикнувся в її напрямку. Створіння рухалося зашвидко, щоб хтось помітив. Звідкись вискочив жахний зубець і пройшов крізь голову пана Ікс, як крізь воду. Чоловік здригнувся, кров нестримно бризнула з розсіченого черепа, а нетля потягнулася чотирма кінцівками, підтягла його до себе і швиргонула через усю кімнату.

Він пролетів, мов комета, розбризкуючи в повітрі кров та уламки кісток. Помер, не долетівши.

Тіло пана Ікс гахнуло Барбл у спину, і та розпласталася на долівці. Чоловік важко упав на неї. Очі були розплющені.

Лемюель, Айзек та Дерхан прожогом кинулися на вихід.

Усі втрьох загорлали неструнким какофонічним хором.

Лемюель перескочив через Барбл, яка лежала горілиць, одчайдушно відпихаючи з себе масивну тушу пана Ікс. Вона перекотилася на спину й заволала про допомогу. Айзек з Дерхан одночасно кинулися до неї та потягли за руки. Увесь час жінка тримала очі міцно заплющеними.

Та коли вони зіпхнули-таки з неї тіло пана Ікс, а Лемюель загилив його так, аби відлетіло від дверей, міцне еластичне щупальце хльоснуло в повітрі й скрутилося навколо ніг Барбл. Та, відчувши це, несамовито заверещала.

Дерхан з Айзеком тягнули з усіх сил. Це тривало якусь мить, а потім глитай-нетля з принизливою легкістю вицупила Барбл з їхніх рук. Жінка з карколомною швидкістю пронеслася по підлозі, загрібаючи осколки й здираючи шкіру.

Вона знову закричала.

Лемюель насилу відчинив двері й притьмом гайнув униз, не озираючись. Айзек з Дерхан хутко встали й одночасно повернули голови, щоб подивитися в дзеркало.

Обидвоє нажахано зойкнули.

Барбл корчилася й кричала в чіпких обіймах глитай-нетлі. Кінцівки й складки шкіри ніжно пестили й обвивали жінку. Вона відчайдушно звивалася, та руки були скуті, брикалася, однак тварюка спеленала ноги.

Істота повільно схилила голову набік, ніби розглядаючи жертву цікавим голодним поглядом. Видавала тихе, хтиве мурмотання.

Остання пара кінцівок поповзла вгору й легенько торкнулася очей Барбл. А потім спробувала розплющити їх.

Барбл верещала, вила й волала про допомогу, та Айзек з Дерхан заклякли й не могли відвести погляду від дзеркала.

Божевільно тремтячими руками Дерхан вихопила з куртки вже зарядженого пістоля. Рішуче вдивляючись у дзеркало, вона завела його за плече. Рука тремтіла, доки вона відчайдушно намагалася прицілитися у такий абсолютно неможливий спосіб.

Айзек помітив, що вона робить, і сам потягся за револьвером. Він спустив гачок першим.

Гримнув постріл. Куля відбилася від морди тварюки й спокійно пролетіла над нею. Вона навіть не підвела голови. Барбл скрикнула й почала благати,