Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль

Дерхан, що сиділа в кріслі під вікном біля дальньої стіни, підвела очі. Вона безгучно ридала, стискаючи жмут газет. Навколо неї були розсипані перші шпальти. «Літні жахи розповсюджуються», — писалось на одній, а на іншій: «Що трапилося зі сном?» Дерхан на них не зважала, натомість вирізаючи маленькі статті з п’ятої, сьомої чи одинадцятої сторінки кожної з газет. Заголовок однієї з них Айзек міг розібрати зі свого місця: «Редактор-злочинець став жертвою Окошукача».

Конструкт-прибиральник шипів, гудів і брязкав по кімнаті, розчищаючи сміття, замітаючи пил, збираючи старі документи й огризки фруктів, розкидані підлогою. Борсучиха Щирозубка апатично бродила уздовж дальньої стіни.

Лемюель штовхнув Вермішанка на стілець, що стояв між двома іншими біля дверей, і сів за метр від нього. Він демонстративно витягнув пістолет і спрямував його в голову Вермішанка.

Айзек замкнув двері.

— Що ж, Вермішанку, — діловим тоном сказав він. — Лемюель чудово стріляє, якщо раптом тобі спадуть на думку якісь дурниці. Власне, він трохи поганий хлопчина. Трохи небезпечний. А в мене настрій не той, щоб тебе захищати, тож раджу розповісти все, що ми хочемо знати.

— А що ж ви хочете знати, Айзеку? — рівним голосом запитав Вермішанк.

Айзек був розлючений і водночас вражений. У колеги круто вийшло взяти себе в руки й триматися з апломбом.

Це доведеться виправити, подумав він.

Айзек встав і посунув до Вермішанка. Той безтурботно на нього поглянув і запізно вирячив очі, коли зрозумів, що Айзек знов його вдарить.

Айзек двічі садонув Вермішанка по обличчю, не зважаючи на зойки болю й шоку колишнього шефа. Він схопив Вермішанка за горлянку й присів перед ним, упритул наближаючись до нажаханого бранця. У того текла з носа кров, і він безрезультатно намагався видряпатись із масивних Айзекових рук. Очі заклякли від жаху.

— Думаю, ти мене не зрозумів, колего, — з огидою прошепотів Айзек. — Я маю серйозні підстави вважати, що це через тебе мій друг зараз лежить нагорі, сере під себе й стікає слиною. Я не в настрої панькатися з тобою, бавитися в ігри, грати за правилами. Мені пофіг, виживеш ти чи ні, Вермішанку. Ясно? Втямив? Тож ось як це найкраще зробити. Я скажу тобі, що відомо нам, — не марнуй мій час, питаючи, звідки, — а ти доповниш це тим, що ми не знаємо. Якщо не відповіси або вирішимо, що ти брешеш, Лемюель зробить тобі боляче, або це зроблю я.

— Ти не можеш катувати мене, тварюко... — прошипів Вермішанк здушеним хрипом.

— Пішов ти на хрін, — видихнув Айзек. — Це ти поробник. А тепер... відповідай на запитання чи помреш.

— Або й те, й інше, — холодно додав Лемюель.

— Розумієш, Монті, ти помиляєшся, — продовжив Айзек. — Мм можемо тебе катувати. Саме це ми й можемо зробити. Тож найкраще тобі з нами співпрацювати. Відповідай швидко і переконай мене, що не брешеш. Ось що ми знаємо. До речі, виправ мене, якщо я помиляюсь, — з насмішкою звернувся він до Вермішанка.

Айзек зробив паузу, подумки повторюючи факти. Тоді він почав перелічувати їх, загинаючи пальці.

— Ти займаєшся біологічно небезпечними штуками для уряду. Тобто програмою глитай-нетель, — він подивився на Вермішанка, очікуючи якоїсь реакції, подиву, що таємний проект було викрито. Той не поворухнувся. — Глитай-нетлі втекли — ті глитай-нетлі, котрих ти продав якомусь сраному злочинцю. Вони певним чином стосуються сон-трути, і цих... нічних жахіть, що всім сняться. Радґаттер подумав, що це якось пов’язано з Бенджаміном Флексом — випадково. Він помилився.

Отже, — продовжив Айзек, — нам потрібна така інформація: що вони собою являють? Як вони пов’язані з наркотиком? Як їх упіймати?

На мить запала тиша. Вермішанк повільно зітхнув. У нього волого тремтіли губи, слизькі від крові й слини, проте бранець ледь-ледь усміхнувся. Лемюель гойднув пістолетом, підганяючи його.

— Ха! Глитай-нетлі, — зрештою видихнув Вермішанк. Він зґлитнув і помасажував шию. — Що ж. Правда ж, вони дивовижні? Неймовірні істоти.

— Що вони таке? — запитав Айзек.

— Що ти маєш на увазі? В цьому, вочевидь, ти й сам розібрався. Вони хижаки. Майстерні, надзвичайно розумні хижаки.

— Звідки вони?

— Ха, — Вермішанк на мить замислився. Він підвів очі, коли Лемюель почав ліниво, демонстративно цілитись йому в коліно. Науковець швидко продовжив: — Ми отримали личинки від торгівця на одному з найпівденніших Уламків, — мабуть, коли їх доставили, ти й украв одну, — але походять вони не звідти.

Він подивився на Айзека так, наче його щось розвеселило.

— Якщо хочеш знати, зараз схиляються до теорії, що вони з Розколотої Землі.

— Що за хрінь ти мені впар...— заволав Айзек, проте Вермішанк його перебив.

— Я нічого тобі не впарюю, придурку. Це справді гіпотеза, до якої схиляються більшість науковців. Теорія про Розколоту Землю стала значно популярнішою, відколи відкрили глитай-нетель.

— Як вони гіпнотизують людей?

— Їхні крила — з нестабільними вимірами й формами, оскільки вони існують на різних площинах, — наповнені онірохроматофорами. Це барвоклітини, як у шкірі восьминога, чутливі до психічних резонансів і підсвідомих послідовностей та реагують на них. Вони підключаються до частоти снів, які... е-е... вирують під поверхнею розумної свідомості. Далі вони концентрують їх, витягують на поверхню. Утримують.

— Як від цього захищає дзеркало?

— Гарне питання, Айзеку, — заговорив Вермішанк іншим тоном. Він усе більше й більше був схожий на викладача на семінарі. Навіть у такій ситуації, зрозумів Айзек, старий бюрократ не позбувся дидактичного інстинкту. — Ми просто не знаємо. Ми проводили різноманітні досліди, з подвійними дзеркалами, потрійними і так далі. Не знаємо чому, але відображення нейтралізує ефект, хоча формально видовище не змінюється, бо їхні крила і так дзеркально симетричні. Але — і це дуже цікаво — якщо відобразити їх повторно, подивитися на них через два дзеркала, як у перископі, вони знову можуть загіпнотизувати. Хіба це не дивовижної — усміхнувся Монтеґ’ю.

Айзек замислився. Вермішанк поводився майже стривожено. Здавалось, він переймається, як би нічого не пропустити. Можливо, це все через непохитний авторитет пістолета Лемюеля.

— Я... бачив, як одна з цих істот годується... — сказав Айзек. — Бачив, як вона... з’їла чийсь мозок.

— Ха, — Вермішанк схвально похитав головою. — Неймовірно. Тобі пощастило, що ти тут. Ти не бачив, як вона з’їла чийсь мозок. Глитай-нетлі не живуть цілком