Привид безрукого ката - Андрій Процайло

квартири, яка випадково знайшла поранене дитя, врятувала на свій страх і ризик, ціле життя пропрацювала бібліотекарем в дитячому будинку, щоб за хлопцем пильнувати, на самотню старість взяла до себе, оберігала, як могла і вміла, так і не довірившись йому, бо?..

Хвиляста безневинна жінка, яка стала заручником злочину, яку через непокірність змусили снувати світом, змінювати зовнішність, і яка повернулася додому, де на неї чатувала небезпека, бо?..

Бабуся, віра якої допомогла їй діждатися внука, бо?..

Стільки доль залучено для того, щоб він міг насолоджуватися сном Марічки. Як складно і жорстоко! Збагнути і пояснити неможливо. Так є. І на цьому варто поставити крапку. Жирну, як вічність...

І почати все з абзаца... З великої літери, слово за словом... До безкінечності...

Дві закохані душі знову знайшли собі тіла. Що поруч...

На журнальному столику лежав лист. З ратуші. Він пахнув небом. Зміст листа Лев знав напам'ять.

 «Дякую, — писало в ньому знайомим акуратним почерком. — Я повернув тобі твою душу, як ти просив. Повністю. Що можу порадити?.. Насолоджуйся вічністю, яка — вже. Бо... ти собі не уявляєш, яке то блаженство — бути вільним!..

З величезною повагою

Прощена Душа Ката.

Ага, і не забудь віддати кота — ти ж обіцяв...»

4 грудня 2012 року — 28 червня 2013 року

Оглавление 1 2 З 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40