Відірвана від коренів - Наомі Новік

Я сіла на ліжко. Напевне, я заснула, тому що наступна моя думка була, коли я плоско лежала на ліжку, але це не був мій свідомий вибір; я не пам'ятла, щоб лягала. Я досі боролася з болем і втомою, занадто гостро усвідомлюючи, що у мене не було часу, щоб його витрачати, і не маючи поняття, що робити. Я не знала, як змусити когось звернути на мене увагу, крім як вийти на середину двору і почати кидати вогняні заклинання по стінах. Але я сумнівалася, що тоді король буде більше схильний дозволити мені говорити на суді над Касею.

Тепер, коли я віддала листа Дракона, мій єдиний інструмент і талісман, мені було шкода. Як я знатиму, що його було доставлено? Я вирішила піти і забрати його: я пам'ятала обличчя капітана охоронців, або принаймні, його вуса. Тут не може бути багато таких вусатих, навіть у всій Кралії. Я встала і сміливо відчинила двері, щоб вийти в коридор, і зіштовхнулася з Соколом. Він якраз тягнув руку до засувки на моїх дверях. Він швидко відступив убік з мого шляху, позбавляючи нас обох зіткнення, і дав мені маленьку ніжну посмішку, якій я не повірила.

— Я сподіваюся, що ви трохи відпочили, — сказав він і простягнув мені зігнуту руку.

Я не взялася за неї.

— Що вам потрібно?

Він акуратно повторив жест махнувши перед тим рукою вздовж довгого коридору.

— Я тут для того, щоб супроводжувати вас у вежу Чарівників. Король наказав, щоб вас розглянули для внесення у список.

Я була така рада, що не повністю повірила йому. Я подивилася на нього скоса, наполовину чекаючи підступу. Але він продовжував стояти з відведеною рукою і посмішкою, чекаючи на мене.

— Відразу ж, — додав він, — хоча, можливо, ви хотіли би щось змінити спершу?

Я хотіла сказати йому, що він може зробити з його глузливим натяком, але подивилася на себе: вся у бруді, пилу і забарвлених складках одежі від поту, під безладом домотканої спідниці, яка трохи нижче колін вицвіла коричневими плямами — зношений старий одяг, який я попросила у дівчини в Заточеку. Я навіть не була схожою на служницю; вони були одягнені набагато краще за мене. За цей час Соля змінив свій чорний костюм для верхової їзди на довгі одежі з чорного шовку з довгою накидкою без рукавів, вишиту зеленими і срібними узорами, його сиве волосся розсипалося у витонченому падінні. Навіть за версту ви б упізнали, що це майстер. І якщо вони не бачитимуть у мені майстра, то не дозволять мені давати показання. «Спробуйте прийняти респектабельніший зовнішній вигляд», — радив мені Серкан.

Vanastalem дав мені одяг, що відповідав настрою мого похмурого бурмотіння: жорстке і незручне плаття з червоного шовку, нескінченні волани облямівки і полум'я помаранчевих стрічок. Я могла би використовувати його руку, щоб опертися, намагаючись вести розмову при спуску по сходах у величезній спідниці, не будучи в змозі бачити свої ноги, але я похмуро проігнорувала тонко оновлену пропозицію Соля на початку сходів, і тепер повільно спускалася вниз, намацуючи краї сходинок моїми щільно стиснутими пальцями ніг.

Він склав руки за спиною і попрямував вперед. Відзначивши, ніби мимохід,

— Іспити часто складні, зазвичай. Я вважаю, Серкан підготував вас до них? — Він кинув на мене злегка запитальний погляд; Я не відповіла йому, але не змогла втриматися, щоб не закусити нижню губу. — Ну, — додав він, — якщо ви знайдете їх важкими, ми могли б забезпечити спільну демонстрацію для екзаменаторів; Я впевнений, що вони знайдуть це обнадійливим.

Я тільки подивилася на нього і нічого не відповіла. Все, що ми зробили би разом, я була впевнена, він використає у своїх цілях. Він не натискав на мене, і посміхався далі, ніби не помітив мого холодного погляду — кружляючи як птиця у небі. Він провів мене через арку і двох високих молодих охоронців по сторонах, які подивилися на мене з цікавістю, до вежі Чарівників, у Зал Магів.

Я мимоволі затрималася, входячи в круглу кімнату. Стеля була як відкрите синє небо, з намальованими білими хмарами і ангелами і святими, які тяглися з кінця в кінець. Величезні вікна заливало полуденне сонце. Я була засліплена, і майже наосліп впіймала руку Соля і продовжила свій шлях. Всі стіни були покриті книгами, і вузький балкон оббігав всю кімнату колом, роблячи ще більш високим другий рівень книжкових шаф. Драбинки звисали зі стіни і могли переміщуватися на коліщатках. Великі робочі столи стояли вздовж кімнати, з важкого твердого дуба на мармуровій підлозі.

— Це лише затягування часу, ми всі знаємо, що це має бути зроблено, — сказав жіночий голос, десь збоку: її голос був глибокий як для жінки, прекрасного теплого тембру, але звучав сердито, — Ні, не починайте мені знову бекання про реліквії, Балло. Будь-яке заклинання може бути переможене — так-так, навіть свята благословенна вуаль Ядвіги, і перестаньте дивитися на мене так шоковано, коли ми розмовляємо. Соля з'їв зуби на політиці, і в цій ситуації дбатиме в першу чергу про себе.

— Ходімо, це Алеш. Вдала відмовка на всі ризики, звичайно ж, — м'яко сказав Сокіл. Ми завернули за ріг і я побачила трьох майстрів за великим круглим столом в альтанці, з широким вікном, яке впускало всередину полуденне сонце. Я покосилася на нього, воно було занадто яскраве після тьмяного світла палацових коридорів.

Жінка, яку він назвав Алеш, була вищою навіть за мене, з ебонітово-темною шкірою і плечима, як у мого батька, з чорним кучерявим волоссям, яке щільно прилягало до черепа. Вона носила чоловічий одяг: повні червоні бавовняні штани, заправлені у високі шкіряні чоботи і шкіряний