Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Якщо я правильно вловив суть, яку вкладає у свої слова панна Гардкасл, — додав Візер, — то це чудовий приклад того, яку важливу роль відіграє поліція в житті нашого інституту. Було б зовсім не розважливо розраховувати на те, що державні органи правопорядку стануть розбиратися в усіх цих тонких, ледь помітних нюансах, та доки все це не виноситиметься за межі, так би мовити, сімейного кола — а вам, пане Стадок, відомо, що я розглядаю HIKE як одну велику сім’ю, — зазначені нюанси жодним чином не призведуть навіть до щонайменшого порушення вимог справедливості.
В уяві у Марка скрутне становище, з якого він ніяк не міг виплутатися, стало потрохи ототожнюватися з чотирма стінами, у яких його було тієї миті ув’язнено; таке вже траплялося з ним раніше у кабінеті в зубного лікаря чи у шкільного директора. Вибратися б звідси, вибратися за будь-яку ціну, вийти на свіже повітря, на сонце, податися кудись у поле, подалі від скрипіння Візерового накрохмаленого комірця, від червоної жарини на кінчику Феїної сигари, від портрета його величності над каміном…
— Отже, сер, — сказав він, — ви справді радите мені не звертатися до поліції?
— До поліції? — здивовано, наче вперше про це чув, перепитав Візер. — Не думаю, пане Стадок, що це було б із вашого боку розсудливо… тим більше, що, вчинивши так, ви повелися б не надто порядно — ясна річ, мимоволі, — стосовно своїх колег, особливо панни Гардкасл. Після цього, звичайно, ви б уже не могли розраховувати на захист із нашого боку…
— В цьому, властиво, вся суть, Стадоку, — докинула Фея. — Коли ти в руках у поліції — то ти в руках у поліції.
Маркова рішучість зникла так само, як і з’явилася — майже непомітно для нього.
— То що, на вашу думку, я маю робити? — запитав він.
— Як на мене, просто сидіти і не рипатися, — відказала Фея. — Твоє щастя, що той гаманець знайшли ми, а не хтось зі сторони.
— Це щастя не тільки для… е-е… пана Стадока, — м’яко додав Візер, — але й для цілого інституту. Адже ми не могли б залишатися осторонь…
— Є, правда, одна заковика, — мовила Фея. — Ми маємо тільки копію твоєї записки до Пелгема, оригіналу в нас немає. Але навряд чи це призведе до якихось неприємностей.
— Отже, зараз нічого зробити не можна? — спитав Марк.
— Hi, — відповів Візер. — Наразі слід утриматися від будь-яких дій офіційного характеру І звісно, я порадив би вам у наступні кілька місяців діяти надзвичайно розважливо й… е-е… обережно. Не сумніваюся, що ви прислухаєтеся до моєї поради. Доки ви тут, Скотленд-Ярд, гадаю, утримуватиметься від будь-яких дій стосовно вас… хіба що в них з’являться якісь неспростовні докази вашої причетності до вбивства пана Гінджеста. Ймовірно, коли-небудь їм і заманеться трохи помірятися з нами силою, але не думаю, що це станеться саме тепер.
— Гадаєте, я вже у них під підозрою? — запитав Марк.
— Маємо надію, що ні, — сказала Фея. — Звісно, їм аж руки сверблять когось затримати — це цілком природно. Але для цього, чорт забирай, набагато краще підійшов би хтось інший, адже якщо вони візьмуться за тебе, то хоч-не-хоч доведеться робити трус у штаб-квартирі HIKE…
— Заждіть-но, заждіть! — загарячкував Марк. — Хіба ви не сподіваєтесь завтра-післязавтра спіймати злодія, біс його бери?! Невже ви взагалі нічого не робите?
— Злодія? — здивовано перепитав Візер. — Наскільки мені відомо, тіло не було пограбоване.
— Злодія, який украв у мене гаманець!
— Ах, так-так… ваш гаманець, — мовив заступник директора, легенько погладжуючи своє випещене підборіддя. — Наскільки я розумію, ви маєте намір звинуватити когось у крадіжці?
— Боже мій! — скрикнув Марк. — Ви що, навіть не припускаєте, що його в мене украли? Думаєте, я справді там був? По-вашому, я — вбивця?!
— Прошу вас, пане Стадок, не треба так кричати, — поморщився Візер. — Мало того, що це неввічливо; мушу вам нагадати, що тут присутня дама. Наскільки я пригадую, ми взагалі не говорили про те вбивство і не висували жодних звинувачень. Наразі мене турбує тільки те, щоб між нами все було гранично ясно. Та якщо ви оберете поведінку не таку виважену, як годилося б за цих обставин, то, боюсь, продовжувати цю розмову нам буде вкрай важко. Думаю, панна Гардкасл цілком зі мною погодиться.
— Мені все одно, — кинула Фея. — Не знаю, чого це Стадокові забандюрилося тут на нас верещати, ми ж тільки хочемо його вигородити, вберегти від халепи… Зрештою, хай робить, що хоче. В мене сьогодні купа справ, і я не збираюся стирчати тут цілий ранок.
— Але ж зрозумійте… — почав було Марк, та Візер не дав йому договорити:
— Будь ласка, тримайте себе в руках, пане Стадок. Я вже не раз казав вам, що ми — одна велика родина, тому не треба вибачатися. Всі ми розуміємо одне одного і всім нам не надто до вподоби такі-от… е-е… сцени. Поза тим, зі свого боку дозволю собі по-дружньому вам нагадати, що будь-які прояви, так би мовити, надмірної гарячковості вчена рада може потрактувати як не вельми сприятливі у контексті затвердження вашого призначення на посаду. Звісно, ми розмовляємо зараз суто конфіденційно…
Про роботу Марк тієї миті думав найменше, але раптом збагнув, що тепер загроза звільнення автоматично означає для нього загрозу страти.
— Даруйте, не стримався, — вибачився він. — То що мені, по-вашому, робити?
— Не висовувати носа з Белбері, Стадоку, — сказала Фея.
— Навряд чи можна порадити щось краще, — погодився з нею Візер. — А тепер, коли пані Стадок ось-ось приєднається до вас, ваше тимчасове ув’язнення — ви ж розумієте, що я вживаю це слово в суто метафоричному сенсі, — взагалі буде мало не приємністю. Зрештою,
