Українська література » Фентезі » Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

Читаємо онлайн Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
це ваш дім, пане Стадок.

— До речі, — мовив Марк, — я не зовсім певен, що моя дружина зможе приїхати. Вона, знаєте, трохи недобре почувається…

— Але ж у такому разі вам, напевне, ще більше хочеться, щоб вона була тут, біля вас?

— Не думаю, що їй буде тут краще…

Погляд у старого несподівано затуманився, а голос зазвучав м’якше:

— Я ледь не забув привітати вас, пане Стадок, — адже ви тепер знайомі з нашим главою. Це, поза сумнівом, надзвичайно важливий крок у вашій кар’єрі. Ви справді стали одним із нас у глибшому, так би мовити, сенсі, і я певен, що ви не маєте жодного наміру образити його дружні, я б сказав навіть — батьківські почуття… Він, знаєте, жде не діждеться, щоб якомога швидше привітати пані Стадок тут, серед нас…

— А навіщо? — спитав раптом Марк.

Візер глянув на нього і дивно посміхнувся:

— Любий мій хлопче, все це продиктовано лише турботою про єдність, про згуртованість… Ми ж тепер, що не кажіть, одна сім’я. Онде панна Гардкасл сумує без подруги… — І не встиг Марк отямитися — останні слова старого виявилися для нього надто несподіваними, — як той уже підвівся і почовгав до дверей. Уже взявшись однією рукою за клямку, він поклав другу руку Маркові на плече і сказав:

— Вам, пане Стадок, давно час поснідати, тож не буду вас більше затримувати. Поводьтесь надзвичайно обережно і… — Тут вираз Візерового обличчя раптом зовсім перемінився. Здавалося, ще мить — і широко роззявлений рот перетвориться на пащу якоїсь оскаженілої тварини, а зі старечого, затуманеного погляду зненацька взагалі здиміло все людське. — І… привезіть сюди жінку, чуєте? Зрозуміло? Привезіть свою дружину, — прохрипів він. — Главі… е-е… не терпиться.

2

Марк зачинив двері до Візерового кабінету і тут же подумав: «Геть звідси, негайно! Доки вони там удвох, у мене є принаймні хвилина.» Навіть не зазирнувши до себе, щоб узяти капелюха, він притьмом збіг сходами донизу і вискочив надвір. Втримати його тієї миті у Белбері можна було хіба силоміць. Треба за будь-яку ціну попередити Джейн… а от що робити далі — хтозна. Навіть до Америки, яка раніше не раз служила притулком для різних втікачів, виїхати, мабуть, не вдасться, адже в газетах писали, що й у Сполучених Штатах, і в Росії гаряче вітають HIKE і всі починання нового інституту. Автором тих статей був, напевне, такий же бідолаха, таке ж сліпе знаряддя, як і він сам. Так чи так, а і на кораблі, якщо йому пощастить потрапити на борт, і в будь-якому іноземному порту, якщо поталанить туди дістатися, завжди слід сподіватися на зустріч із людьми HIKE, який, здавалося, обплутав своїми тенетами чи не кожну країну.

Перейшовши дорогу, Марк опинився під деревами. Відколи він вийшов із кабінету заступника директора, не минуло й хвилини, його не обігнала жодна жива душа, а проте попереду на стежці, як і вчора, з’явилася нараз довготелеса, трохи сутула постать, що поволі плуганилася йому назустріч, насвистуючи якусь мелодію. Марк ніколи ні з ким не бився, та тут тіло в нього виявилося значно проникливішим за розум: перш, ніж він встиг усвідомити, що робить, якийсь прадавній, успадкований від далеких предків імпульс скерував його кулак просто в голову стариганові, котрий знову став йому поперек дороги. Втім, рука тільки розітнула повітря; постать старого зненацька щезла, мовби її і не було.

Навіть ті, кому відомо більше за нас із вами, так ніколи і не дійшли повної згоди стосовно цього епізоду. Можливо, Марк і тоді, і напередодні, перебуваючи у стані надзвичайного збудження, бачив галюцинацію. Можливо, той Візер, на якого майже повсякчас можна було наткнутися де завгодно в численних коридорах та переходах Белбері, був у певному сенсі просто примарою — іноді трапляється, що сильна особистість, перебуваючи на останній стадії розкладу, залишає у самій структурі будівлі своєрідний відбиток, здатний впливати на людські чуття (зазвичай таке буває після смерті, проте інколи й перед нею), і позбутися цього відбитку можна хіба ту будівлю перебудувавши, бо жодні екзорцизми тут не допомагають. Ймовірно, врешті-решт, що душа, втративши свою добру сутність, отримує навзамін можливість потішити своє марнославство, множачись у просторі безліччю примар. Хай там як, а Візерова постать від контакту з Марковим кулаком просто здиміла.

За вузькою смугою дерев, що росли при дорозі, стежка навскоси перетинала вкрите памороззю поле, і Марк швидко покрокував уперед; вгорі блідою осінньою блакиттю туманилося вранішнє небо. Незабаром йому трапився перелаз, а далі стежка знову побігла полем уздовж узлісся, тоді трохи скрутила ліворуч, обігнула задвірки якоїсь ферми і пірнула в ліс. Попереду забовваніли дахи Кортгемптона; Марк на той час уже зігрівся і відчув, що зголоднів. Тут він перейшов через дорогу, якою саме сунула на пасовисько чимала череда — забачивши його, корови посхиляли голови і запирхали, — тоді перебрався містком через потічок, а там уже починалася так само подекуди припорошена інеєм вибоїста вулиця, яка й привела його до Кортгемптона.

Не встиг Марк увійти до села, як йому трапилася підвода з різним домашнім скарбом — комодами, ліжками, матрацами та ще всілякими клунками; над усім цим красувалася клітка з канарком, а попереду сидів чоловік, який правував запрягом, і жінка з трійком дітей. Відразу за підводою йшла пішки ще одна сім’я — чоловік із жінкою та дитиною; чоловік котив перед собою дитячу коляску, доверху наладовану різними дрібними речами. За ними з’явилася, пхаючи поперед себе ручний візок, ще якась родина, далі — важко навантажена кінна бідарка, а ще далі — стареньке авто, водій якого раз по раз надсадно клаксонив, та все ж мусив просуватися вперед тим же темпом, що й усі решта. І такий-ото потік поволі сунув дорогою через ціле село. Марк ніколи не бував на війні, інакше відразу збагнув би, що перед ним — біженці. Понурі коні, перевантажені повози й машини, потомлені люди — все це ніби само по собі промовляло, що там, звідки вони прийшли, тепер панує ворог.

Рух на

Відгуки про книгу Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: