Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

— От і добре, — мирно відповіла Аллочка. — А то довелося б доводити, демонструвати. А у машині це робити незручно.

Улюбленим баром Аллочки виявився «На перехресті…». Луї навіть захопився таким збігом і вирішив, що то доля. Розумний вовк, перед тим, як почати святкувати розлучення, поговорив з барменом, збігав до сусіднього з баром готелю та зняв усім кімнати. А потім роздав ключі із номерами, порадивши їх не губити. А то він, як би, не нянька, він лише заморений студентами викладач.

Замореним цей високий чоловік із чарівною усмішкою зовсім не виглядав, але всі вдали, що повірили йому.

***

На Дженні другий келих пива нарешті вплинув так, як вишнева наливка на Аллочку. Фенікс знайшла хоробрість, зібралася з думками і вирішила не відступати. Тим більше, Василина зі своєю наставницею також були присутні у барі. Бабця з цікавістю відпивала з п'ятої склянки з коктейлем — чотири попередні їй не сподобалися, вони були занадто солодкі, занадто в'язкі, занадто холодні, а то й теплі. Загалом, бабуся кинула виклик майстерності бармена.

Василина сиділа поруч, чинно пила каву і щось писала. Розлучення вона не вважала слушним приводом для святкування, але комусь заважати не збиралася. Навіть на чоловіка не бурчала, котрий хльостав коньяк наввипередки з вовком. Тому на Дженні вона подивилася зі щирим подивом.

— Розумієш, тут така справа… — задумливо мовила Фенікс. — Міррет і Луї шукають паліїв кукурудзи. Бо там, у той же час, звідкись узялася енергія, багато енергії, потрапила в міжсвітовий простір і тепер зображує там багатоногу амебу, загрожуючи якимось планетам. Здається, я знаю, що то за енергія.

Василина задумливо хмикнула і насупилась.

А Баба Яга відклала коктейль, цього разу похваливши бармена, і похитала головою.

— Що, диво-птиця, наробила діл? — ласкаво запитала.

Дженні знизала плечима, а потім зізналася:

— Я злякалась.

— Це чого ж фенікси так бояться? — щиро здивувалася Яга.

— Мене в гніві, — зізналася Василина, за що отримала здивований погляд наставниці.

— Я тоді мало не згоріла, — сказала Дженні. — Інстинктивно. А потім злякалася вогню та змогла виринути. А тепер подумала і зрозуміла, що кудись цей вогонь мав подітися. І якщо Міррет послали саме на поле моїх батьків…

— То тепер зрозуміла куди, — зробила очевидний висновок Яга. — Гей, любий, зроби мені ще цієї капості з м'ятою! — попросила вона у бармена і підморгнула Дженні. — Знаєш що, дівчино, ти поки йди, святкуй, ельфу від сірого вовка рятуй, бо пристрелить вона окаянного вранці. Потім лягай спати і ні про що не думай. Ранок вечора мудріший. А ми тут поки подумаємо. Я з подругами пораджусь. Знала я колись схожу історію і впевнена, що все можна вирішити на добро, просто треба все правильно розпланувати.

Дженні кивнула і пішла до третього кухля з пивом. При цьому вона посміхалася і відчувала себе легкою та вільною. Наче всі проблеми було вже вирішено.

За Аллочкою вона, втім, наглядала. І піти слідом за вовком подихати повітрям не дала. Тому що добре знала чим нетвереза дівчина може надихатися в компанії не більш тверезого чоловіка. А ельфійка імпульсивна. Спершу робить, потім думає і починає жалкувати. І справді пристрелити може. А потім бурхливо оплаче.

***

Ранок до Дженні прийшов у компанії головного болю та уривчастих спогадів.

Прокинулася вона чомусь на підлозі, на яку стягнула постільну білизну та ковдру. Поруч спала закутана в покривало, як гусениця в кокон, Аллочка і щасливо посміхалася уві сні. Дженні, якщо чесно, здивувалася. Тож сіла, подивилась на ліжко. Нікого там не знайшовши, здивувалася ще більше.

— Дивно, — сказала, і знову подивилася на Аллочку.

Чуйне ельфійське вухо смикнуло кінчиком.

— Хм, — ємно висловилася про це Дженні.

Те, що сама притягла ельфійку до своєї кімнати, щоб вона випадково не помилилася дверима і не опинилася в кімнаті вовка, Дженні згадала тільки після того, як напилася води із глека, що стояв на журнальному столику. Потім поступово повернулися спогади про те, як вона та Аллочка ділили ліжко. Точніше, благородно відмовлялися на ньому спати на користь подруги. Враховуючи, що ліжко було здоровенне і там вільно могли поміститися навіть чотири дівчини, рішення спати на підлозі виглядало дуже дивно. Але вчора воно чомусь здавалося правильним та логічним.

— От і відсвяткували розлучення, — сказала Дженні.

Вухо знову смикнуло кінчиком, а ельфійка розплющила очі і простогнала:

— Води.

Довелося віддати їй глечик.

***

З кімнати Дженні виповзала з думками, що краще б її вчора вбили. Цілком і повністю, без будь-якої надії на відродження.

Аллочка була розумніша і виходити відмовилася в принципі, ще й якимось незрозумілим чином примудрилася вмовити Дженні привести лікаря. Втім, знайомі лікарі у фенікса були, аж дві штуки: Василина та її наставниця.

Буквально за кілька кроків до бажання померти у Дженні додалося бажання когось вбити. Вона навіть знала кого — Міррет і Луї, що вийшли з однієї кімнати. Фізіономії в обох були щасливими: у Міррет щасливо-задумливий варіант, у її некроманта — задоволений. У нормальних людей таких фізіономій під час похмілля не буває і Дженні запідозрила страшне. У них безперечно були якісь ліки.

— Голова болить, — поскаржилася Дженні, зупинившись прямо перед щасливою парочкою, а то пройдуть повз і не помітять.

Луї мовчки поплескав себе по кишенях, дістав із нагрудного маленьку пляшечку і вручив Дженні.

— Три краплі на склянку води, — сказав, мабуть помітивши, з яким сумнівом Фенікс на цю пляшечку дивиться.

— Ага, — сказала Дженні і, розвернувшись, вирушила оживляти ельфійку.

А потім вони разом вистукували вовка, який у результаті виповз рачки, із зеленою фізіономією і поскаржився, що навіть обернутися не виходить. Зосередитись він, бачите, не може.

А потім довелося розшукувати Фініста, який надумав політати в нетверезому стані і заснув на чиємусь даху, розлякавши голубів. Добре хоч під час сну назад на людину не перетворився. А то був би скандал.