Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

— Так, — задумливо мовила Яга. — І всі щиро пропонують. Дива які. Не часто побачиш когось, хто щиро намагається допомогти смертоводові. Втім, смертоводи самі в цьому винні.

Висловившись, баба вказала пальцем на Мірет і вовка, загадково обізвавши їх власниками подібних енергій. У дівчини вона взяла пляшку з живою водою, у чоловіка ту, що з мертвою. Решті погрозила пальцем і веліла користуватися набраним обережно. А краще розбавляти ложку чарівної води відром звичайної. Тоді шкоди точно не буде. Правда і користі не так, щоб дуже багато.

— А якщо на половину відра? — запитала Дженні, ховаючи пляшки, що не знадобилися.

— Тоді користі буде більше, але й шансів нашкодити також, — сказала бабуся.

— А я їх попереджу, — вирішила повеселішала Дженні.

— Як хочеш, — не стала її відмовляти бабка. — Так Вася, стара я вже стала, тому, сідай біля цього добра молодця і лий мертву воду, доки я не скажу припинити.

Василина слухняно присіла і відчинила пляшку. Воду вона лила акуратно, тонким струменем і відразу ж підняла пляшку горлом вгору, як тільки Яга сказала:

— Досить!

Рана на голові Луї почала пузиритися так, ніби на неї хтось вилив перекису водню. А трава, на яку потрапило кілька крапель, почорніла і розсипалася.

— Точно треба розбавляти, — вирішила Дженні.

Василина, закривши пляшку і відклавши її вбік, терпляче чекала наступного бабчиного наказу. Інші завмерли і спостерігали за тим, як піни стає дедалі менше. Разом з піною загадково зникали кров'яні розводи і навіть волосся, що випадково потрапило під дію чарівної води.

— Добре, — сказала Яга, коли на місці рани з'явилася чиста шкіра, без слідів удару сокирою. — Тепер треба напоїти добра молодця живою водою. Думаю, десь третини цієї пляшки буде достатньо.

Василина кивнула, а потім поклала палець Луї на підборіддя, щось прошепотіла і легко відкрила рота. Вливала в нього живу воду вона таким же тонким струменем і спочатку нічого не відбувалося. А потім Луї проковтнув, закашлявся і різко сів.

— Ну от, а ви паніку розводите, — пробурчала Яга. — І не соромно? Особливо тобі, жабі болотяній.

Жабі соромно явно не було, судячи з вигляду, їй було сонно і ліниво. І розмовляти з бабкою вона не хотіла.

Луї продовжував кашляти.

Міррет спочатку вчепилася в рукав Дженні, що стояла поруч, потім пискнула і кинулася на галявину. На некроманта, що ледве встиг ожити, вона налетіла як невеликий ураган, з розмаху шльопнулася поруч з ним на коліна і розплакалася, уткнувшись носом у плече.

— Та все гаразд, — прохрипів хлопець, ще трохи покашлявши. — Я, до речі, буквально за хвилину до того, як ви мене висмикнули звідти, встиг спитати, кого я шукаю з Мірет. І він сказав, що ми вже давно знайшли. Дивна відповідь, правда?

Міррет кивнула, розмазуючи сльози по обличчю.

А Дженні охнула і ляснула себе долонею по лобі. Правда знову нічого не сказала, вирішивши, що тепер точно не забуде, просто поки що момент невідповідний. Луї та Міррет якраз притиснулися один до одного як пташенята і він посміхаючись щось їй розповідав. Якось незручно таке переривати.