Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю - Чайна М'євілль
Посол схилив голову у ввічливому запереченні.
— Ви такий модерніст, мере Радґаттер, — сказав він. — Але я з вами не сперечатимусь. Будь ласка, пам’ятайте, що моя пропозиція в силі.
Радґаттер нетерпляче замахав руками. Він був зібраним, навіть не змигнувши оком від стражденних криків, які долинали слідом за словами посла. Він не дав волі збентеженню, коли при погляді на посла образ чоловіка у кріслі на крихітну частку секунди зник, а натомість постало... щось інше.
З ним таке вже траплялося. Щоразу, коли Радґаттер кліпав, на якийсь нескінченно короткий момент він бачив зовсім інший образ кімнати та співрозмовника. Крізь повіки Радґаттер спостерігав навколо клітку; залізні ґрати повзали, як змії; дуги неймовірної сили; нерівний, мінливий вихор спеки. Там, де сидів посол, Радґаттер на мить вловлював жахливу постать. На нього дивилась голова гієни з висолопленим язиком. Груди зі скреготливими зубами. Копита й кігті.
Через затхле повітря в кімнаті він не міг тримати очі розплющеними: доводилось кліпати. Мер не зважав на свої короткі видіння. Він ставився до посла зі сторожкою повагою. Ставлення демона до нього було таким самим.
— Пане посол, я тут з двох причин. По-перше, хочу висловити вашому керівнику, Його Диявольській Величності, Цареві Пекла, щирі вітання громадян Нового Кробузона. Нехай простить він їхнє невігластво. Інша причина — я хочу запитати вашої поради.
— Ми завжди раді допомогти нашим сусідам, мере Радґаттер. Особливо таким, як ви, з якими у Його Величності такі гарні стосунки, — посол неуважно потер підборіддя в очікуванні.
— Двадцять хвилин, мере, — прошипів Вансетті мерові на вухо.
Радґаттер молитовно стиснув руки й задумливо поглянув на посла. Він відчув струмені сили.
— Розумієте, пане посол, у нас є певна проблема. У нас є причини вважати, що відбулася... втеча, скажімо так. Щось таке, що нам дуже, дуже важливо повернути. Якщо можна, ми хотіли б попросити вас допомогти.
— Про що ми говоримо, мере Радґаттер? Правдиві Відповіді? — запитав посол. — На тих же умовах, що й завжди?
— Правдиві Відповіді... а можливо, й більше. Побачимо.
— Оплата зараз чи потім?
— Пане посол, — ввічливо мовив Радґаттер. — Ваша пам’ять на мить вас підвела. Ви заборгували мені два запитання.
Посол якусь мить пильно на нього дивився, а тоді розреготався.
— Так і є, мере Радґаттер. Мої щирі вибачення. Запитуйте.
— Пане посол, чи панують зараз якісь незвичні правила? — з наголосом запитав Радґаттер.
Демон похитав головою (величезний язик гієни зателіпався з боку на бік) і посміхнувся.
— Нині меллуарій, мере, — просто пояснив він. — Правила ті, що й завжди в меллуарії. Сім слів, зворотний порядок.
Радґаттер кивнув. Він зібрався й напружено зосередився. «Треба правильно розставити дурнуваті слова. Довбана дитяча гра», — мимохіть подумав він. А тоді заговорив швидко, рівним голосом, спокійно дивлячись в очі послу:
— Втекло що те вгадали ми правильно чи?
— Так, — відразу ж відповів демон.
Радґаттер швидко повернувся й виразно подивився на Стем-Фульхер і Рятуя. Вони кивали з непорушними, похмурими виразами обличчя.
Мер знову повернувся до демона-посла. Якусь мить вони безмовно дивилися один на одного.
— П’ятнадцять хвилин, — просичав Вансетті.
— Знаєте, деякі з моїх більш... старомодних колег дуже косо на мене подивилися б за те, що я дозволив вам таке розмите формулювання, — сказав посол. — Але я ліберал, — він посміхнувся. — Хочете поставити своє останнє запитання?
— Не думаю, пане посол. Прибережу його для іншої нагоди. У мене є пропозиція.
— Кажіть, мере Радґаттер.
— Ну, ви знаєте, що за істота втекла, тож можете зрозуміти, що ми дуже переймаємось тим, щоб якнайшвидше залагодити ситуацію.
Посол кивнув.
— Ви також розумієте, що нам важко буде з цим впоратись, а час катастрофічно збігає... Я пропоную найняти якісь із ваших... е-е... загонів, щоб вони допомогли нам впіймати наших утікачів.
— Ні, — прямо сказав посол. Радґаттер кліпнув.
— Ми навіть ще не обговорили умови, пане посол. Запевняю вас, я можу зробити дуже щедру пропозицію...
— Боюся, це не обговорюється. Ми не можемо надати вам такі послуги, — посол байдуже дивився на Радґаттера.
Мер роздумував. Якщо посол торгувався, він робив це так, як ніколи раніше. Радґаттер забувся, заплющив очі, щоб поміркувати, й негайно розплющив їх, коли побачив той жахливий образ, уловивши вигляд іншої форми посла. Він спробував ще раз.
— Сума могла би дійти навіть до... скажімо...
— Мере Радґаттер, ви не розумієте, — сказав посол. Його голос був безбарвним, і все ж він здавався знервованим. — Мені однаково, скільки одиниць товару ви можете запропонувати і в якому стані. Ми не можемо надати ці послуги. Таке нам не підходить.
Запала довга мовчанка. Радґаттер дивився на демона навпроти, не вірячи очам. Він поступово почав усвідомлювати, що відбувалося. У кривавих променях світла мер побачив, як посол відчинив шухлядку і витягнув стосик паперів.
— Якщо у вас все, мере Радґаттер, — без заминки продовжив він, — у мене є робота.
Радґаттер дочекався, поки внизу затихнув нещасний, безжалісний резонанс: робота, робота, робота. У нього зводило живіт через цей виляск.
— О, так, звісно, пане посол, — сказав він. — Перепрошую, що затримав вас. Сподіваюся, ми незабаром знову поспілкуємось.
Посол схилив голову у ввічливому кивку, а тоді вийняв із внутрішньої кишені ручку й почав щось позначати на паперах. Позаду Радґаттера Вансетті повертав ручки та вимикав різні кнопки, і дерев’яна підлога стала тремтіти, ніби почався астральний шторм. Навколо скупчених людей, що хиталися в своєму маленькому енергетичному полі, почало здійматися гудіння. Уздовж їхніх тіл вібрувало гидке повітря.
Посол роздувся, розірвався і за мить зник, як геліотипія у вогнищі. Брудно-червоне світло закипіло й випарувалось, неначе просочившись крізь тисячі тріщин у запилюжених офісних стінах. Темрява у кімнаті замкнулася навколо прийшлих, мов пастка. Крихітна свічка Вансетті оплила й погасла.
