Привид безрукого ката - Андрій Процайло

— Правильно? — запитав Лев.

— Правильно, — відповів рудий. — Записано у книзі відвідувачів.

— Так от, я зробив собі там же декілька ксерокопій і вийшов. По дорозі зайшов у магазин, купив батон, майонез, молочну ковбасу і...

— Голландський сир, — нагадав слідчий.

— Дійсно, голландський сир, «Російський». І пішов додому. Повечеряв, сів за стіл, увімкнув комп'ютера... — Лев спантеличено дивився на слідчого.

— І все? — запитав рудий.

— І все, — відповів Лев. — Аж до пробудження тут. Чортівня якась!

— Не згадуйте лихого, — порадив слідчий. — Все вами розказане — повністю збігається. До деталей. Далі коротко, й так заговорилися. Ваша квартира була замкнена зсередини. Слідів перебування когось іншого не виявлено. Вікно відчинене. Ви вистрибнули з вікна. Постає питання: чому?

— Н-не знаю. Я ніколи не думав про самогубство. Ніколи. Тим паче, останнім часом я почувався дуже добре, майже щасливим. Мене цілком полонило дослідження. З головою.

Слідчий змовчав на репліку Безрукого. Хоча деякі сумніви, пов'язані якраз із головою, у нього все-таки з'явилися.

— Ви впали на дах автомобіля. Таксі якраз розкрутило на засніженій дорозі, і воно врізалося в стіну. Тут ще зверху на додачу ви. Водій не може прийти до тями, каже, аварію спровокувала пасажирка, що вдарила його у голову. Але це вже інша історія. Наша добігла на сьогодні кінця. Якого не видно... Тут залишається один варіант...

— На мене найшло, і я викинувся з вікна, — не вперше за нинішню тривалу розмову вгадав думку слідчого Лев.

— Отже, якщо ви, Леве Львовичу, не заперечуватимете, я все це гарно оформлю, і ви підпишете...

— Не заперечуватиму. А ви все ж таки завершили роботу.

— Отож. Хоча й не сподівався. Завдяки вам.

Слідчий знову почав перетворюватися у чорно-білого, сухо побажав Безрукому щасливого Нового року і вже у дверях палати, наче собі щойно згадав, мовив:

— І ще: вам обов'язково доведеться пройти психіатричну перевірку. Такий закон.

Знесилений Лев Львович знав напевне, що рудий слідчий довго думав, як би це делікатно повідомити йому, що він — псих...

До палати забіг лікар і побажав у новому році зустріти поменше таких екземплярів, як слідчий.

Борис теж не забарився поділитись своїми вундеркіндськими спостереженнями:

— Я ще такого чудернацького слідака не бачив. Бо він не тупий, сто процентів. Я підозрюю, що якимось чином ви його зробили таким. Може, ви гіпнотизер?..

— Скажи ще, що я — відьмак, і наша свята інквізиція спалить мене ще в цьому році, — усміхнувся Лев Львович і обернувся до стіни — розмова зі слідчим додала більше запитань, аніж відповідей.

Новий рік спросоння заглянув у лікарняну кімнату. Дихав важко, через раз, пережовуючи нічні жахіття, що влаштували начебто цивілізовані й адекватні люди. Якби Новий рік вмів говорити, він попросив би аспірину — голова розколювалась. «Жах! — подумав Новий рік. — І вони ще гадають, що вони думають...»

Лев розплющив очі. Біля нього сидів утомлений Борис.

— Ура! Нарешті! — зрадів юнак. — З Новим роком! З Новим щастям! — вигукнув урочисто і подарував Левові кулькову ручку з логотипом «EURO-2012» та написом «Ласкаво просимо у місто Лева!»

Лев розчулився. Не сподівався такої уваги від чужого хлопця. Зрештою, всі люди від самого народження для нього були чужими.

— Я вас не хотів будити. Тому чекав, щоб привітати, — пояснював Борис, поправляючи окуляри. Видно, в його сім'ї були прийняті взаємні привітання на всілякі урочистості.

— Дякую. Дуже гарна ручка, — похвалив Лев.

— Я такі маю ще для батьків. Їх мало. І вони дорогі. Ручна робота. Мені три подарувала делегація Франції під час чемпіонату Європи з футболу.

— Ого! — мовив Безрукий захоплено. Мусив хоч чимось віддячити хлопцеві.

— Так, я підзаробляв трохи перекладачем.

— Ти володієш французькою?

— Вільно, — сказало юне диво природи. — Й англійською, іспанською, німецькою, японською. Не кажучи вже про російську.

— А де батьки? — раптом запитав Лев. — Чому ти тоді тут, сам... зі мною?..

— На конференції в Мюнхені. Були. Нині приїдуть і мене заберуть, — мовив сумно. — А мені цікаво з вами...

Лев пропустив повз вуха хлопцеві компліменти.

— Ясно. А де ти зламав руку? — запитав, щоб не мовчати. Люди, коли комусь щось винні, лізуть у душу, задають дурні запитання. Це один з культурних методів віддяки.

— Вдома. Пересував шафу, — сказав високий, худий, з м'язами, як у горобця під коліном, «ботанік».

— Та де тобі шафи пересовувати! — здивувався Безрукий. — Та тобі можна хіба книжки пересувати!

— Шафа була з книжками, — поправив Борис.

— Тоді можна,