Небесний Легіон - Наталія Глушко

—... наприклад, ним я можу віддавати накази, можу наказати зробити з тебе мою радницю, або попросити тебе вийти за мене заміж.

Єхидна посмішка ельфа ще більше розізлила дівчину.

—Та заміж за тебе хіба батькова кобила згодилася б вийти. І то, двічі подумала б. 

Лорін, не змінюючи виразу обличчя і насмішливого тону знову обізвався.

—Невже я такий негарний? Вуха наче на місці, тай з дзеркала на мене дивиться доволі таки симпатичний хлопець. Хм, може дзеркало криве.— Лорін ще раз усміхнувся.

Ріанель ледве стрималася, щоб не скреготати зубами і кинула на Лоріна погляд, який міг би спалити дірку навіть у сталевій броні. Вона нахилилася трохи вперед, поклавши руки на стіл, ніби не хотіла зменшувати відстань до його самовдоволеної усмішки.

— Ні, дзеркало, мабуть, правдиве, — холодно відповіла вона, її голос був напруженим, як тятива лука.— Просто ти такий самозакоханий, що навіть воно кривиться, коли ти в нього дивишся.

Лорін з удаваною зацікавленістю схилив голову на бік і зміряв її поглядом.

— О, ти майже змусила мене почервоніти. — Він театрально приклав долоню до серця. — Але знаєш, Ріанель, твої слова мене навіть надихають. Ще трохи і ти, мабуть, попросиш у мене поради, як стати більш... е-е... привабливою.

Це було останньою краплею. Ріанель різко вихопила стрілу із сагайдака і з силою встромила її вістрям у стіл поруч із рукою Лоріна.

— Слухай, "симпатичний хлопче",— прошипіла вона, нахиляючись ще ближче.— Якщо ти зараз же не заткнешся, то це вістря знайде інше місце, де застрягнути.

Лорін лише тихо засміявся, відсунувшись назад, ніби його гра тільки починалася.

— Ну все, тепер ти мене точно зачарувала. Хочеш, щоб я взяв тебе з собою до дзеркала? Може, воно підкаже, як виглядаєш у гніві?

Її руки знову потягнулися до меча, і тільки диво врятувало Лоріна від удару, на який він, схоже, і розраховував.

 Поки нові знайомі виясняли стосунки, Лідія вже приготувала сумки з їжею і поставила на стіл.

— Ваше замовлення готове, щасливої вам дороги Ваша Високосте. І вам леді Ріанель. Сподіваюся зустріти вас тут, коли повертатиметесь назад.

Ріанель гидливо фиркнула.

— Сподіваюся, що більше не побачу цю діру і цей набрід.

Лідія знітилася, але нічого не відповіла. хоча звучало це вкрай образливо.

— Послухай, принцеска,— прошепотів на вухо Лорін.— Не смій ображати дівчину, те, що ти за правом народження походиш  із знатного роду, не дає тобі права принижувати дівчину. Вона тобі нічого поганого не зробила.

—Пф—знову фиркнула Ріанель. — Як хочу так розмовляю. Можу собі дозволити. Мій татко генерал, я майбутня адептка Ельдріджу! Я була найкращою в своїй групі у Цитаделі Грінмоланду. Мейстер Едраель говорить, що у мене велике майбутнє. Вона мені не рівня і рівнею ніколи не буде. Я високого роду! 

Лорін несхвально похитав головою. 

— Маленька, ти окрім Цитаделі і батькового замку ніде не була, ти не знаєш як живуть прості ельфи, що вже про людей говорити. Вони також вважають нас нелюддю і зневажливо ставляться до гостровухих. От вчора два таких представники людської раси хотіли прикінчити мене тільки за те, що у мене гострі вуха. Тому шановна, опустися з шпилю Цитаделі на грішну землю і веди себе адекватно.     Інакше я тебе зв’яжу, заткну твого гарного рота ганчіркою, закину на коня і везтиму як лантух.

Ріанель з під лоба подивилась на принца, демонстративно розвернулася, взяла зі столу свою торбинку з їжею і вийшла за двері забігайлівки. 

Принц тим часом підійшов до Лідії, яка понурено сиділа на тому ж табуреті біля стійки.

— Не слухай її Лідіє, ця високомірна  фіфа ще поплатиться за свої слова. Обов’язково знайдеться той, хто покаже їй її місце.

Очі дівчини вже блистіли від сліз, але вона всіма силами намагалася не заплакати. 

— Дякую Ваша Високосте. Щасливої вам дороги. 

Лорін взяв її за плечі, витер сльозу з щоки, попрощався і зник за дверима таверни.

— Всі вони такі, високородні. Ох вже ці ельфи. Скільки ж у них зарозумілості— почула Лідія голос Телдона. — Ти, дитино, ще дуже молода, мало бачила. Але пам’ятай, що не всі ельфи такі, як Ріанель. Вона дочка генерала, улюблениця верховного   мейстра Цитаделі, сильний воїн. Ти їй не рівня. Але і не зачаровуйся принцом. Йому ти ще більше не рівня, ніж Ріанель. Його високість добра людина, як і його батько. Але вінценосні особи не будуть опускатися до нас, простих смертних.

Лідія відчужено дивилася на двері, за якими вже з’явилася курява від коней молодих ельфів. Слова Телдона туманно звучали в її голові, вона його слухала але не чула. В її голові був тільки образ Лоріна і гірка образа на Ріанель. Це стервисько, має відповісти за своє зухвальство. 

Важко зітхнувши Лідія повільно підійшла до столу, де щойно сидів її принц. 

Хоч в таверні і було кілька людей, мисливці, що прийшли перекусити, для дівчини вона стала абсолютно пустою. Ці кілька хвилин, які принц приділив їй стали для неї вічністю, а він сам тепер її недосяжна мрія.