Небесний Легіон - Наталія Глушко

 —Принц, принц— з повним ротом відповів Лорін. — А ти ким будеш і з якою метою цікавишся?

— Ріанель Ейланон, дочка Літорна Ейланона, — простягнувши руку відповіла ельфійка.

—І чого тобі треба Ріанель?— поцікавився принц.

Ельфійка окинула Лоріна оцінюючим поглядом.

—Мій батько Літорн генерал Вашого війська, ви ж повинні це знати, Ваша Високосте. 

—Ну, припустимо я не зобов’язаний знати імена всіх генералів, а яке це має значення?

 — А таке, що мій батько вже вісім років керує однією з дивізій  вашого війська.

—І якою дивізією керує твій батько? — уточнив принц.

—Дивізією лучників. Слідкує за ситуацією в Ларії. Соромно не знати. 

—Ріанель, Ларія має конфлікти з Хелдором доволі давно. Я чув про них коли брав участь в бойових діях в Пустельних Землях.
 Не можу я знати усіх генералів, а  тим більше їхніх дітей.

Дівчина усміхнулася кутиками губ.

—Судячи з того, принце, що ти зараз сидиш у цій дірі, ти прямуєш до Веллоса. Інакше що ти забув у цій дірі? —єхидно запитала ельфійка.

—А тобі яке діло до того, куди я прямую? Хочеш компанію скласти? 

—Я вчора бачила як ти розправився з тими двома виродками. Це свідчить про чудову бойову підготовку.  Тому припускаю, що ти зібрався в Ельдрідж.

—Ну припустимо туди і їду. Ти не відповіла, чому це хвилює тебе.

—Розумієш, принце, мій батько вісім років знаходиться на службі у твого батька, пильнують за ситуацією на кордоні Ларії і Хелдору. Він вже забув як виглядає його єдина дочка. От вирішила нагадати.

—Цінна інформація, посміхнувся принц, —але мені здається, що йморвірна лінія фронту на сході Ларії, біля Старфоллу, а не в Старлін Коу, де ми зараз ведемо бесіду.

—Звісно, але ти не зрозумів. У випадку війни— я хочу на фронт. Хочу заявити про себе як маг і    драконовершник.

—Еммм, а тобі не здається, що ти занадто молода? Жоден дракон тебе і близько до себе не підпустить. 

—А що ти можеш знати про драконів? У  книзі метра Едраеля сказано, що будь-хто, у кого є сила духу, може стати Вершником.

Лорін з під лоба глянув на дівчину і здивовано запитав:

—Ти читала книги метра Едраеля? Отже ти навчалася в Цитаделі Віспервінду. а там можуть навчатися лише діти вельмож і військової еліти. Нагадай ще раз, як звати твого батька?

—Літорн  Ейланон —з неприхованим гонором в голосі відповіла Ріанель.

—Ельдор кажеш…Ну гаразд Ріанель, що ти хочеш від мене?

—Я хочу скласти тобі компанію в твоїй мандрівці до Ельдріджу. Ти ж туди прямуєш?

Лорін дожував свій сніданок і підняв праву руку. Побачивши його жест Лідія, як сиділа на табуреті біля стійки миттю  зістрибнула на підлогу і підійшла до столика.

—Чогось ще бажаєте , Ваша Високосте? 

—Так, Лідіє. Склади-но мені в дорогу трохи їжі та вина. Дорога неблизька, раптом зголоднію. А також збери полуденок для Ріанель. 

Ельф вийняв з мішечка дві золотих монети і кинув на стіл.

—Решту залиш собі, а то знаю я пройдоху Телдона, платить він тобі не багато, старий жаднюга зайвої копійки не віддасть.

Лідія знову зашарілася, але від чайових не відмовилася. Її настрій помітно поліпшився ,адже не кожного дня тобі просто так дають цілий золотий. На нього можна місяць жити і ні в чому собі не відмовляти. Для принца це дрібниця, а для дочки бондаря це цілий статок. 

Коли дівчина зникла за дверима комори, принц повернувся до ельфійки, яка  дивилася на нього так, ніби хотіла розбити йому носа.

—Навіщо? Я з знатного роду Ейланонів, мій батько генерал армії. Я можу сама заплатити за свою їжу. Мені подачки від королівського нащадка не потрібні. 

—Мала, заспокійся, це не подачка, раз ми вже вирішили, що вирушаємо в дорогу разом то немає за що хвилюватися. Ми тепер напарники, чи що? 

Дівчина змінила гнів на милість і злі іскри з її очей кудись поділися.

—Ну гаразд, напарники то напарники. Тільки якщо ти, напарнику, ваша високосте недороблена, хоч пальцем мене зачепиш, я тобі його відріжу і засуну здогадайся куди.

Лорін аж подавився вином, яке допивав з кухля.

—Ти здуріла? Нащо ти мені здалася? Сама значить напросилася зі мною за компанію і ще ультиматуми ставиш? Не забагато на себе береш, маленька?

Дівчина блискавично дістала срібний клинок з якоїсь кишеньки на корсеті і приставила його принцові до горла.

—Ще раз назвеш мене маленькою і це лезо відріже тобі язика.

Ельф підняв руки вгору на рівні плечей, злегка посміхнувся і так само блискавично вхопив Ріанель за зап’ястя, викрутив так, що лезо випало з руки.

—Маленька, цей язик може багато чого, не спіши його відрізати.

Ріанель скривилася від огиди, а принц тим часом продовжив речення.