Напівдикий - Саллі Грін

як вибрати, ким маю стати, і не знаю, чи правильно це зробив. Але мій внутрішній звір підказав, що робити, і ми досягли свого. Ми скопіювали мого батька-орла, і відтворили його дії. Спочатку ми летіли доволі незграбно, але швидко освоїлися й навчилися ширяти, набирати висоту, розвертатися й шугати вниз. Проте полювати було непросто. Мій батько впіймав ласку й лисицю. Нам забракло точності і спритності, тож ми нічого не зловили. Але це не має значення. Їли ми разом.

А тепер Маркус каже:

— Хто розсудить: оце моє єство — воно краще чи гірше за мою людську натуру?

Знаю, що батько має на увазі іншу свою сутність, тваринну.

— Я тільки-но звикаю до нього, до свого звіра. Думаю про нього, як про щось окремішнє, але ми намагаємося співпрацювати.

— Мені це також не відразу вдалося. Я з ним боровся, — батько хитає головою. — Я думав, що він намагається оволодіти моїм тілом. Але ж ні… Ти щойно відкриваєш своє друге єство. Природніше єство. Древніше. Яке належить насамперед землі. Звір потрібен тобі, щоб вижити, бо без нього взагалі не варто існувати. Довірся йому, й він довіриться тобі. Стань йому якомога ближчим.

Я сиджу разом із батьком і дивлюся на річку, аж поки стає спекотно, і ми знову вирушаємо на полювання. Здіймаємося дедалі вище й вище, а тоді зависаємо там, очікуючи. Далеко внизу з’являється зайчик. Струмінь повітря підносить батька вгору. Мій звір не випускає зайчика з виду, і ми стрімко шугаємо вниз. Ми обидва його прагнемо.

Ввечері, уже у людських подобах, ми з батьком милуємося заходом сонця. Я запитую в нього про інші його Дари, ті, які він забрав від магів, пожираючи їхні серця.

— Ти можеш ними користуватися?

— Так. Так само, як і власним Даром. Вони тепер мої. Але жоден із них не сильніший за трансформацію у звіра. Деякі взагалі слабенькі. Більшістю я навіть не користуюся.

Мені кортить запитати, якими саме Дарами він користується, але не наважуюся. Інколи я стаю з ним занадто сором’язливим.

Він каже:

— Рослинний Дар корисний.

— Вирощування або знищення рослин: Сара Адамс, член Ради.

— Що?

— Селія примусила мене завчити всі здобуті тобою Дари, запам’ятати всіх убитих тобою людей.

Він на якийсь час замовкає, обмірковуючи це. Тоді каже:

— Ну, це теж корисно. Принаймні якщо живеш так, як я.

— Ти сам виростив ожину для лігва?

Батько киває.

— Невидимість так само стає в пригоді, особливо коли переховуєшся або хтось сів тобі на хвіст. А також уміння зупиняти час. І ще корисно вміти робити розколини. Мало хто на це здатний.

— А літати ти можеш?

Маркус хмуриться.

— Ні. А від кого я міг це здобути?

— Від Малкольма, Чорного чаклуна з Нью-Йорка. Хоч це завжди викликало великі сумніви… А можеш робити величезні стрибки?

— Не більші, ніж ти, — він знову замовкає, а потім продовжує: — Я можу літати, коли стаю орлом. Можу робити великі стрибки, коли стаю леопардом. Це справляє на тебе враження?

Думаю, батько й так знає, наскільки я вражений цим усім.

— А ти чуєш в голові шуми від мобільних телефонів та інших приладів?

Він повертається до мене.

— Так. І ти теж?

Я киваю.

Маркус прямує до лігва, я йду слідом. Він розпалює вогонь і каже:

— Я тепер більшість часу живу саме так. На позір — нужденне життя, але це не так.

Я нічого не відповідаю. Розумію, чим може порадувати таке дике життя, але самотність мене відлякує.

Батько каже:

— Напевне, ти його уявляв не зовсім таким.

— Ми знайшли Меркуріїн бункер. Я уявляв, що тут буде щось подібне.

— І Меркурію ви теж знайшли?

Я розповідаю батькові про Меркурію і про все, що сталося, відколи я востаннє його зустрів, про Ван, Несбіта, Анналізу й Меркурію. Про Селію, Ґуса й Альянс. Уже світає, коли я промовляю просто йому у вічі:

— Вони хочуть, щоб ти теж вступив.

— В Альянс? — Маркус регоче. — Мабуть, вони доведені до розпачу.

— Так, мабуть, це найточніша оцінка.

— А ти вже остаточно вирішив до них долучитися? Справді готовий ризикувати життям задля їхньої справи?

— Це й моя справа. Возз’єднання Чорних і Білих магів.

— Не думаю, що це їхня справжня мета. Справжня мета — позбутися божевільного очільника Білого відьмацтва і купки сп’янілих від всевладдя Ловців. А коли це буде зроблено, мирну перемогу, як то кажуть, буде набагато важче здобути, ніж військову.

— Цим ти вже можеш не перейматися.

Маркус розпливається в посмішці.

— Може, й так. Але чи не потрібно мені бодай трохи перейматися тією війною, в якій мене можуть убити?

— То ти долучишся? — здивовано запитую. — Я навіть не думав, що ти погодишся.

— Мене не цікавить возз’єднання Чорних і Білих магів. Але мене по-справжньому збуджує можливість позбутися Соула і Ловців. Це справді приваблює. Я ще не готовий іти на пенсію.

Я теж не з тих, хто долучається до якихось спільних справ. Але я допоможу тобі боротися з Соулом і Ловцями. І я б хотів зустрітися з Селією. Гадаю, що просто мушу побачити жінку, яка щоночі впродовж двох років замикала в клітку мого сина, — батько хитає головою. — Вона пропонує мене амністувати, проте, гадаю, це їй треба просити про амністію.

Дивлюся на нього і не можу зрозуміти, серйозно він це каже, чи жартома.

— Мене не цікавлять амністії або якісь домовленості, Натане, ні для себе, ні для неї. Я ставлюся до цього всього з презирством. Сподіваюся, що й ти також. Кожен із нас має робити те, що повинен. Можливо, це стосується навіть Соула, не знаю, та він мене не надто й обходить, хіба що я дуже хочу побачити, як він здихає.

І те, як байдуже він все це каже, примушує мене усвідомити, що мій батько здатний убити будь-яку людину так само, як і зайчика, не відчуваючи при цьому якогось особливого жалю чи каяття, взагалі нічого не відчуваючи.

— Через п’ять днів заплановано зібрання у «Червоному гарбузі», у Базелі. Там буде і Селія.

— Не можу дочекатися.

— Я мушу повернутися і сказати їм про це.

— Ні. Ти залишишся зі мною. Назад підемо разом, або взагалі не підемо.

Я дивлюся на Маркуса, не зовсім розуміючи, для чого він це говорить. Запитую в нього:

— Ти що, мені не довіряєш?

Батько дивиться мені в очі, і я бачу, як у його очах поволі обертаються такі самі чорні трикутники, що і в моїх. Він відповідає:

— Я хочу, щоб ти залишився зі мною. Невже побути п’ять днів зі