Талiсман - Стівен Кінг

Здавалося, обличчя, вплетене в килими, почало змінюватися, щойно Джек поглянув на нього. Обличчя королеви зникло, і тепер Джек бачив тільки мамине лице — повторюване знову, знову і знову — з її надто темними очима і надто білою шкірою.

Смуток за домівкою знову охопив Джека. Він хвилею пронісся крізь його свідомість, і хлопчик усім серцем поривався покликати її: «Мамо! Гей, мамо! Господи, що я тут роблю? Мамо!!!» — і з глибокою тугою і любов’ю питав себе, що вона зараз робить, цієї самої миті. Сидить біля вікна, курить, дивиться на океан, розгорнувши книжку? Дивиться телевізор? Пішла в кіно? Спить? Помирає?

«Померла? — устиг додати злий голос, перш ніж Джек спинив його. — Померла, Джеку? Уже померла?»

«Годі».

Він відчув, як сльози випікають очі.

— Чому сумний, хлопчику мій?

Він вражено підвів погляд і побачив, що продавець килимів дивиться на нього. Він був таким самим здорованем, як і продавець м’яса, і також мав татуювання, але усмішка його була сонячною і щирою. У ній не було жодної підступності, і в цьому полягала велика різниця.

— Нічого, — відповів Джек.

— Якщо це через «нічого» ти виглядаєш так, то, певно, тобі варто подумати про щось, синку.

— У мене був такий поганий вигляд, так? — запитав Джек, злегка всміхнувшись. Він уже забув і думати про те, як говорить — принаймні зараз — і, певно, саме тому продавець килимів не відчув у його мові нічого дивного чи неправильного.

— Хлопчику, ти виглядав так, ніби по цей бік Місяця в тебе лишився один-єдиний друг і ти щойно побачив, як Дикий Білий Вовк примчав з півночі і зжер його срібною ложкою.

Джек трохи всміхнувся. Продавець килимів відвернувся і витягнув щось із меншої вітрини праворуч від найбільшого килима — це був овальний предмет із короткою ручкою. Коли продавець повернув його, в ньому відбилося сонце — це було люстерко. Воно здалося Джекові маленьким і дешевим — ти можеш виграти таке, якщо зіб’єш всі три дерев’яні молочні пляшки в ярмарковій грі.

— Ось, малий, — сказав продавець килимів. — Сам поглянь і скажи, як я помиляюся.

Джек узяв дзеркальце, і побачене так вразило його, що серце на хвильку навіть забуло битися. У дзеркалі був він сам, однак схожий на мешканця Острова Задоволення з діснеєвської версії «Піноккіо»[122], де надмір цигарок і гри в більярд перетворювали хлопчиків на віслюків. Його очі, зазвичай настільки круглі й блакитні, наскільки дозволяло його англосаксонське походження, стали карими і мигдалеподібними. Неохайне, сплутане волосся, що спадало йому на чоло, скидалося на гриву. Він підвів руку, щоб зачесати його назад, але торкнувся лише голої шкіри — у дзеркалі його пальці, здавалося, зникли у волоссі. Задоволений продавець засміявся. А найцікавішими були довгі віслючі вуха, що звисали нижче від лінії підборіддя. Коли Джек придивився, одне вухо смикнулося.

Раптом Джекові спало на думку: «У мене БУЛО таке!»

А понад усім цим: «У Дивовидді в мене було таке. У звичайному світі воно ставало… ставало…»

Йому було не більше чотирьох. У звичайному світі (він більше не називав його реальним, сам того не помічаючи) воно ставало цікавою великою скляною кулькою з рожевою серединкою. Одного дня, коли він грався з кулькою, вона покотилася вниз цементованою доріжкою і впала у каналізаційні ґрати, перш ніж він устиг упіймати її. Кулька зникла — назавжди, як думав він тоді, сидячи на бордюрі й плачучи, затуливши обличчя брудними руками. Та вона не зникла; ось, стара іграшка знайшлася, і виявилася вона не менш дивовижною, ніж коли йому було три чи чотири роки. Хлопчик задоволено всміхнувся. Тоді відображення змінилося, і Джек-Віслюк перетворився на Джека-Кота з мудрим і таємно задоволеним виразом обличчя. З віслючо-коричневих очі стали котячо-зеленими. Тепер там, звідки звисали похмурі віслючі вуха, весело стирчали задерикуваті маленькі вушка, вкриті сірим хутром.

— Краще, — сказав продавець. — Уже краще, синку. Приємно бачити щасливого хлопчика. Щасливий хлопчик — це здоровий хлопчик, а здоровий хлопчик завжди знайде свій шлях у світі. Так каже «Книга Доброго Господаря», а якщо й не каже, то достоту мала б. Я можу просто нашкрябати це в моєму примірнику, якщо, звісно, коли-небудь нашкребу достатньо грошенят від продажу мого краму, щоб колись розжитися на екземпляр. Хочеш скельце?

— Так! — вигукнув Джек. — Так, чудово! — Він поліз за паличками, забувши про економність. — Скільки?

Продавець насупився і швидко роззирнувся, щоб з’ясувати, чи за ними не стежать.

— Сховай це, синку. І глибоко поклади, саме так. Як світитимеш грошима — без нічого будеш, сину. Торбохватів є багато в ярмаркове свято.

— Що?

— Забудь. Безкоштовно. Бери. Половина з них розіб’ється у моєму фургоні, коли я тягнутиму їх назад до своєї крамниці в десятимісяці. Мамці приносять сюди своїх малюків, граються брязкальцями, але не купують їх.

— Що ж, принаймні ви не приховуєте правди, — відповів Джек.

Продавець трішки здивовано зиркнув на нього, а тоді вони обидва зайшлися сміхом.

— Щасливе паруб’я моторне на слова, — сказав продавець. — Приходь до мене, синку, як станеш більшим і хитрішим. Я візьму твою макітру і язик в похід на південь, там потроїмо усе, що нам доля принесе.

Джек гигикнув. Цей дядько був крутішим за реп-платівки «Шуґагілл Ґенґ»[123].

— Дякую, — сказав він, і величезна, неймовірна усмішка з’явилася на котячій морді в дзеркалі. — Дуже дякую!

— Богові подякуй за мене, — сказав продавець… і додав, ніби потім згадавши: — І пильнуй свою грошву!

Джек рушив далі, обережно ховаючи іграшкове люстерко в камзол, біля пляшки Спіді.

І раз на кілька хвилин він перевіряв, чи на місці його патички.

Йому спало на думку, що він зрозумів, хто такі торбохвати.

3

За два намети від рундука продавця килимів, схильного до віршування, на вигляд розбещений чолов’яга із пов’язкою на оці і сильним алкогольним перегаром намагався продати фермеру великого півня. Він казав фермеру, якщо той придбає півня і пустить його до курей, то весь наступний рік матиме тільки двожовткові яйця.

Джек, однак, зовсім не мав наміру роздивлятися півня чи прислухатися до вмовлянь продавця. Він приєднався до гурту дітей, що витріщалися на головну принаду одноокого — папугу у великій плетеній клітці. Птах із гладеньким темно-зеленим пір’ям кольору