Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

Крижане озеро виявилося справді крижаним. Точніше, частково заледенілим.

Воно розташувалося біля невисокої прямовисної скелі. Одна сторона водоймища була звичайною: зелена трава біля берега, кришталево чиста вода блищала в сонячних променях, верба купала свої гілки, і мошки гасали над поверхнею, але другий бік озера… він знаходився в тіні скелі. Берег, позбавлений рослинності, вкрився інеєм, а вода замерзла і тепер поблискувала якимось неприродним блакитним сяйвом.

Мабуть, я могла б довго милуватися цим дивним явищем, якби раптом мене не смикнув за руку Інгемар.

- Ідемо!

- Але що…

Я не встигла нічого спитати, як раптом з кущів одна за одною полетіли стріли. Хоча це спочатку мені здалося, що стріли, але за характерними клацаннями здогадалася, що це арбалетні болти. Втім, від усвідомлення цього факту радості не побільшало.

Мар стрімко сховав мене собі за спину і змахнув рукою. Король не збрехав: стріли проти нього надто неефективна зброя. Вони завмирали в повітрі та опадали на землю, як листя з дерев восени.

У другій руці чоловіка стрімко з'явилася та дивна річ, що нагадала мені запальничку. Інгемар клацнув нею, і за мить його руку охопило полум'я, абсолютно ніякої шкоди не завдаючи шкірі.

- Покажіться! Я хочу знати, хто наважився напасти на правителя Веліанори.

У кущах зашаруділи, але замість того, щоб вийти, хтось побіг геть.

- Стій тут, - скомандував мені Інгемар, а сам швидко попрямував у той бік. Я злякано позадкувала, притискаючи руки до грудей. Мені здалося чи все пішло не за планом?

Вкотре не здалося!

– Мар! - з жахом вигукнула, коли побачила, як чоловік раптом завмер, а потім стрімко впав на коліна, ніби його зв'язали невидимими мотузками та тягли до землі. Вогонь на руці погас, а повітряні батоги металися, мов змії, що шаленіли, але нічим не могли допомогти господарю.

Я кинулася до короля, але на моїй руці раптом зімкнулися чужі пальці. Озирнувшись, побачила поряд здоровенного чоловіка в сірому одязі, бандані та каптурі. Він потягнув мене на себе:

- Не чини опір, дівко, і проживеш ще трохи!

Незнайомець блиснув світлими очима і з силою смикнув мене до себе, явно маючи намір кудись утягнути.

– Мар! - знову закричала в паніці, намагаючись озирнутися. І побачила, що з кущів вийшли люди. Один із них точно був магом і він щось робив із королем. Маг був високим, худим, красивим, як і більшість із них. Він підняв очі - дві срібні монети - і глянув на мене. Якесь шосте чуття підказало мені відповідь – вода. Він володіє стихією води і зараз впливає на організм Інгемара.

- Не пручайся, кому сказав?! - обурився чоловік і потягнув мене у протилежний бік так сильно, що я ледь не впала. От тільки йти я нікуди не збиралася.

- Відпусти мене! - крикнула розлючено, відчуваючи, як усередині розростається дивне відчуття. Очі раптово стали бачити набагато чіткіше, ніби хтось викрутив контрастність на максимум, шкіра стала більш чутливою, а ніс уловлював все нові аромати, як і вуха розрізняли голоси з іншого боку озера.

- Та що за вередлива дівка! - обурився чоловік, і його голос здався мені надто гучним, наче він кричав у рупор. - Нам казали, що ти тупа, але не настільки ж.

- Ти хоч знаєш, хто я така?! - підвела голову, гнівно дивлячись на незнайомця. - Я королева Веліанори!

- Ти тупа марна дурепа, - виплюнув мерзотник, перехопив мене зручніше і поволок за собою.

- Лів! - крик Мара змусив мене обернутися. Король якимось чином зумів вирватися і навіть поранив кількох нападників. Але ось незнайомий маг скочив на ноги, і Інгемара знову припечатало до землі. Водний маг крикнув:

- Забирай дівку, швидше! Цього доведеться вбити!

- Ні!

Мій крик змішався з жахом і з тим несамовитим ураганом, що все набирав усередині силу, і цей коктейль вирвався назовні.

Я сама не зрозуміла, що сталося, але мене раптом відкинуло убік, ніби вибуховою хвилею, а зверху забризкало водою, яка на тілі та одязі миттєво кристалізувалась. Навколо почувся гуркіт, тріск, шум води та вітру, крики людей. Від страху прикрила голову рукою, а розплющити очі ризикнула лише через кілька хвилин.

З озера ніби підіймалася крижана хвиля, що наїжачилась напівпрозорими кілками. Швидше глянула у бік свого невдалого викрадача. Він лежав непритомний, отримавши по голові пристойним крижаним каменем.

- Лів! - Мар стрімко підскочив до мене, легенько струснув: - Ти як?

- Нормально, начебто, - відповіла ошелешено. - А ти?

– Теж. Треба забрати тебе звідси. Іти можеш?

- Мабуть.

Король допоміг підвестися і скоріше повів геть.

- Хто це був? - спитала, вже переконавшись, що полювання цього разу велося не на короля, а на королеву.

- Щури, - виплюнув Інгемар. - Не знав, що вони мають настільки сильного мага води. Звідки тільки взявся?

- Але ж ти казав, що вони мешкають на околицях королівства? - ахнула збентежено. - З ними треба щось зробити.

- Гадки не маю, як вони сюди пробралися. Зараз я доведу тебе до палацу і вирушу назад.

- До них? - жахнулася, згадавши лякаючі очі незнайомого мага.

- Лів, це дуже серйозно, а я щойно підставив тебе. Треба було вирушити самому!

- Одному? І як би ти вибрався сам? - обурилася, заглядаючи чоловікові у вічі. - Поки я в цьому тілі ти можеш розраховувати на мою допомогу.

Інгемар зупинився і вдивився в моє обличчя. Вимовив дуже тихо:

- Твоє життя надто важливе, щоб ризикувати ним навіть через мене. Думаю, що не встигну повернутись сьогодні до тебе, зустрінемося вранці.

На моїх губах розтанув, як крижинка, швидкий поцілунок, а потім до нас підскочив Рунольв у компанії кількох магів. Побачивши серед них Лагерту мало не скривилася. Радник короля схвильовано запитав:

- Що трапилося? Я чув твій сигнал.

- Вартові, проведіть королеву в покої, - скомандував Інгемар. - Інші за мною. На території столиці щури.