Останній ельф - Сільвана Де Марі
Зненацька Робі запитала його про Аврору: чи він знайомий з нею? Чи він бачив, яка вона із себе? Йорш уже хотів був відповісти, що Суддева дочка здалася йому просто огидною, злобною дурепою, аж раптом його мов осяяло: Робі така дивовижно спокійна й зовсім не налякана, бо впевнена, що в пророцтві говориться саме про нього, — отже, він гарантовано врятується, а з ним і вона. Якщо Йорш скаже правду, страх увіп’ється в неї кігтями, наче хижий яструб у свою жертву. Тому ельф обмежився невиразним жестом: так, він бачився з Авророю.
Розділ вісімнадцятий
Тієї миті, коли в підземелля, де її тримали, в оточенні незліченних вартових увійшов ельф, серце Робі забилося швидше. Він виявився ще гарніший, аніж вона собі пригадувала. Тепер він був одягнений у пристойну туніку, що чимось нагадувала одежу давніх мудреців. Його руки були скуті за спиною кайданками, і вся постать випромінювала водночас і вразливість, і могутність.
Ельф прийшов по неї: він віддав себе в руки Судді-управите-ля, щоб визволити її.
Відколи дівчинка втратила батька й матір, Робі відчувала пекучий біль від того, що вона більше не була нічиєю дитиною. Її життя, її смерть, її голод, її обдерті до крові коліна тепер не цікавили нікого, крім неї самої. А тепер вона зненацька стала наче пупом землі. Юнак, наділений безмежною силою й красивий, наче саме сонце, ризикував заради неї життям. Він стояв отам зі скутими за спиною руками, але не боявся нічого й нікого, бо знав, що може її врятувати.
А тоді Суддя-управитель завів мову про оте пророцтво, і Робі неначе осяяло. Це ж про неї! Вона мала видіння, у яких бачила майбутнє. То в її імені… вона хотіла сказати, хотіла крикнути на весь голос, що Робі — це скорочене, пестливе ім’я. Тато з мамою назвали її іменем, у якому втілена та чарівна мить, коли новонароджене сонце починає заливати землю своїм світлом — і ніяке лихо не встигло ще розвіяти надії, що це буде прекрасний день. Мама казала їй про це щоранку, коли вона прокидалася, навіть якщо надворі йшов дощ або сніг, а сонце ховалося десь за хмарами. Вона — Розальба, вона — те світло, з яким щодня відроджується надія на кращий день. На щастя, здоровий глузд вчасно підказав їй прикусити язика, а тоді Суддя почав розповідати про власну дочку, Аврору. Промінь сонця, що зігрів серце Робі, ураз перетворився на потік холодної грязюки. Лишилося тільки дивне відчуття у верхній частині живота, щось посереднє між млостю від голоду й спазмом від гикавки. Таке відчуття вона мала, коли Тракарна застукувала її на якійсь крадіжці.
Робі знала Аврору. Вона бачила Суддеву дочку, коли її під вартою привели в Даліґар. Дівчата перетнулися відразу ж за міською брамою: Робі була верхи на віслюку, а Аврора — у паланкіні, оздобленому червоним оксамитом і слоновою кісткою. Робі аж відібрало мову: то була найпрекрасніша дівчина, яку вона коли-небудь бачила. Аврора мала ангельське обличчя, обрамлене згори білявим волоссям, а знизу — комірцем сукні із золоченої парчі. На голові в Аврори була зачіска із дрібненьких косичок, які, переплітаючись, утворювали візерунок з ромбиків — як-ото деколи шви на каптані. Аврора кинула на Робі, що витріщалася на неї з роззявленим ротом, той промовистий погляд, яким дивляться на тарганів. І Робі справді відчула себе тарганом. Ну, ніде правди діти, у ній таки було щось від таргана. Минуло вже два роки відтоді, як вона востаннє розчісувала волосся. Милася ще торік улітку, під час передостанньої літньої зливи. Остання злива була вночі й діти цим не скористалися. А від осінніх дощів крім мокрих ніг та холоду не було жодного пожитку: намокнувши зверху, під сподом вони лишалися такими самими брудними. До всього іншого, Аврора була майже на два вершки вища за Робі!
Коли її батьки були ще живі, мама казала, що в неї татові очі, а тато — що в неї мамина усмішка, і обоє, коли дивилися на неї, аж сяяли від щастя. Та як давно вже ніхто не казав їй такого й не дивився на неї з таким замилуванням!
Ще зовсім недавно все, чого Робі прагнула, — це лишитися живою, а тепер їй уже було не досить, щоб Йорш її врятував, вона хотіла, щоб він належав їй. Але та, друга, була незрівнянно гарніша за неї! І вища!
Чорт забирай!
То про неї, Робі, Розальбу, говорилося в пророцтві. Вона знала це. Те, що Суддя описував як «Аврорині передбачення», — це все дурня. То вона, Робі, бачила майбутнє. «Ясновидіння» означає саме це: бачити події перед тим, як вони стануться. Дочка чоловіка та жінки, які завжди ненавиділи малого ельфа? Та ну! Щоб це мало бути пророцтво? Та пів світу ненавидить ельфів. Усі їх ненавидять. Усі крім декотрих. Крім дуже небагатьох. Крім Монсера та Сайри. Там було слово «рятували», а не «ненавиділи».
Дочка чоловіка та жінки, що завжди його рятували, дочка Монсера та Сайри, та, у чиєму імені — світло світанку.
Очевидно, це якраз вона — нащадок когось із нащадків Володаря Світла! Серед дідів її дідів або прадідів, або серед прадідів дідів її прадідів мав бути й отой даліґарський король. З іншого боку, хто знає дідів своїх прадідів? Ними може бути будь-хто, то чому не отой Володар Світла — як там його на ім’я? Робі запитала про це Йорша, і він підтвердив: «спадкоємець» може значити просто «нащадок», людина тої самої крові, а «ясновидження» чи там «ясновидіння» — це коли майбутнє зринає в образах у тебе в голові, і ти знаєш про все ще до того, як воно станеться. Тепер, коли юний ельф заговорив з нею про море, вона нарешті зрозуміла, що це за блакить заповнювала її думки щоразу, коли заплющувала очі.
Коли вони втікали підземними коридорами, дедалі вужчими й темнішими, де на стінах змінювалися дивовижні ельфійські розписи, Робі відчувала радість і спокій, що зростали з кожним поворотом, з кожним листочком
