Книга імен - Джил Грегорі

Спливали хвилини, а рабин не піднімав голови від щоденника, заглибившись в імена. Коли він нарешті згорнув його та зняв окуляри, Девід уже був ладен утекти. Але слова Кардози пришпилили його на місці.

— Цей щоденник, можливо, навіть важливіший, ніж гадав рабин Бен Моше.

Йосеф здивовано схилився над столом, насупивши брови. Йаель не ворухнулася, але поривчасто зітхнула.

— То як? — домагався Девід. — Ви знайшли ті імена, яких бракувало?

— Ні, для цього ми мусимо пропустити весь ваш щоденник через комп'ютер. Проте я одразу помітив дещо дивне в тому, як приходили до вас імена, професоре...

— Просто Девід. Будь ласка.

— Тоді Девіде. На всіх дублікатах знайдених нами фрагментів імена завжди подаються в певному порядку. У вас не так. Чому ж порядок імен у вашому щоденнику відрізняється від Адамової Книги? Можливо, — він підняв записник, — ваш щоденник містить ключ до розгадки, яка нам конче потрібна?

— Ви допускаєте, що в Девідовому щоденнику міститься якесь закодоване послання, — Йаелі перехопило подих від хвилювання. Кардоза склав руки на животі й кивнув.

— На мою думку, є причина, з якої імена приходили до Девіда саме в такому порядку. Вони відкрилися йому всі разом під час містичного видіння з особливою метою — вказати імена ламед-вовників, щоб їх можна було врятувати. Крім того, я думаю, що порядок, у якому вони надходили Девідові, містить іще одне послання. Послання, до якого Девід поки не має доступу.

Усі очі звернулися на Девіда. Він відчув, як важкий тягар відповідальності тисне йому на плечі.

— Як я можу дістати доступ, ребе? Адже в нас практично не лишилося часу, може, ви якось натякнете, уведете мене до трансу абощо?

— Якби ж то було так легко, — зітхнув Кардоза. — Ви не математик, як і я. Але саме математика сприяла розшифруванню нашої священної Тори — П'ятикнижжя Мойсеєва: Буття, Вихід, Левіт, Числа та Второзаконня. Тут, у Центрі кабалістики Гавриїла, ми застосовуємо такі ж комп'ютерні програми, за допомогою яких ізраїльські вчені досліджують Тору. Тільки тут ці програми допомагають нам видобути імена ламед-вовників, зашифровані в Адамовій Книзі імен.

Девід кивнув — він пам'ятав, як рабин Бен Моше описував книгу, що її Адам передав своїм синам, а через них вона переходила з покоління в покоління, аж доки не була втрачена.

Рабин Кардоза вів далі.

— І хоч Адам записав імена всіх створінь, імена ламед-вовників було приховано в тексті, щоб не розкрити, хто ті люди...

— Але ж я записував лише імена ламед-вовників. Ви хочете сказати, що між їхніх імен зашифровано ще щось? — Девід із такою силою стиснув поруччя крісла, що аж суглоби побіліли.

— Саме це ми й збираємося з'ясувати. — Рабин підхопив щоденник і попрямував до виходу. — Беньяміне, — тихо покликав він, і чоловік миттю підвівся й підійшов. Його лискуче лисе чоло здавалося ще білішим на тлі чорної ярмулки. — Беньяміне, зроби копію щоденника професора Шепарда та починай його вивчати. Ти побачиш, що його імена подано не в такому порядку, як ті, що ми знайшли на папірусах, — спробуй докопатися до причини. Гадаю, не варто нагадувати, наскільки це терміново.

Чоловік узяв щоденник короткими пухлими пальцями й поспішив на своє місце, не сказавши ні слова.

— А як він шукатиме приховане послання? — здивувався Девід. Він навіть уявити не міг, як працює програма декодування.

— Це складний процес, але я спробую пояснити стисло й зрозуміло. — Кардоза повернувся до свого стола, поправив ярмулку, трохи насунувши її до лоба. Потім відкашлявся та глянув Девідові просто у вічі.

— Передусім ви мусите усвідомити, що в гебрейському алеф-бет — алфавіті — немає нічого звичайного. Навпаки, кожна літера наділена власною містичною силою.

— Як і ті самоцвіти. — Девід подався вперед, охоплений невимовним бажанням, щоб усі ті таємні сили поєднались і щось змінили. Щоб у щоденнику знайшовся ще один розділ. Щоб містики Сафеда зуміли його знайти.

— Точнісінько як самоцвіти. — Рабин Кардоза звів на Девіда очі. — До речі, я їх у вас забираю.

 ще чаю, сину мій?

Рука єпископа Елсворта з набряклими венами тремтіла, коли він наливав чай у порцелянову чашку Ділона Мак-Ґрета. Ділон не міг не помітити, яким слабким і хиренним став старий єпископ, доживаючи літ після відходу від справ.

— Вибачте, що не можу запросити вас залишитися на вечерю та ще коли ви приїхали так здалека провідати мене, але, на жаль, у мене літак до Лондона менше ніж за три години... — Єпископ ніяково знизав плечима й подивився на Ділона лагідними сірими очима. — Мені так неприємно вас підганяти. Але багато чого треба встигнути зробити.

— Які можуть бути вибачення, ваша превелебносте? Це я винен, що з'явився без попередження в такий неслушний час. — Ділон відсьорбнув чаю з молоком, не відчуваючи ніякої провини. Він поклав собі шматок