Книга імен - Джил Грегорі

— І що ж ти хочеш, Мюллер?

У відповідь — дикий регіт. Телефон пискнув і зв'язок перервався.

— Що відбувається? — Йаель стиснула руку Девіда, який заціпеніло вп'явся очима в телефон.

— Мюллер захопив Стейсі, — прохрипів він. — А я не знаю, де вони. Сучий син відключився.

Не тямлячи себе, він набрав номер Стейсі. Усе його тіло перетворилося на крижану брилу, поки тривожний сигнал виклику нервово дзеленчав йому у вухо.

Сумнівів у нього вже не було. Кріспін — один із гносеїв.

А Стейсі... А Стейсі — одна з ламед-вовників. Як і решта в моєму щоденнику.

Він занімів. Занімів від шоку й усвідомлення того, що Йаель і її батько мають рацію. Гносеї руйнують світ.

А якщо вони вже вбили Стейсі? Груди йому розривала паніка.

Ні. Кріспін лишатиме її живою, доки не отримає свій самоцвіт. Доки я його не поверну.

Йаель ніби прочитала його думки.

— Він грає з тобою, — випалила вона. — Він не зашкодить дівчинці, Девіде, поки не отримає того, що прагне. Але ти не можеш...

— Повернути йому камінь? Чому ні? — Тепер у ньому клекотіла лють. Він вчепився в золотий медальйон життя хей на шиї і так стиснув, що металева пластинка врізалася в долоню. — Хіба не життя — найголовніша річ? Хіба не це говорив мені твій батько? А вже життя дитини — понад усе.

— Але ввесь світ, Девіде? — спитав Йосеф і широко розвів руки. Обличчя його стало сіре як попіл, але тон був жорстким. — Невже життя однієї дитини варте цього?

— Вона — одна з ламед-вовників. — Девід метнувся до нього. — Якщо я врятую її життя — лише одне її життя — я врятую світ. Хіба не це ви говорили?

У нього трусилися руки, коли він знову розкрив мобільник.

— Ми бачили Мюллера в Лондоні. Я рушаю туди першим рейсом, на який є квитки. Можеш залишити собі мій щоденник, — недбало кинув він Йаелі. Витяг щоденник із рюкзака й тицьнув їй до рук, не звертаючи уваги на біль, що викривив її обличчя. — Ну ж бо, вивчай його, розірви на частини. Роби з ним усе, що тобі, в дідька, треба. Прекрасно обійдешся й без мене.

Він замахав мобілкою.

— Як подзвонити до аеропорту? Дайте мені номер.

— Девіде, зайдімо до центру, — виваженим тоном заговорив Йосеф. — Ми забронюємо вам квиток, але спершу ви мусите все ретельно обмізкувати. Справа йде до розв'язки. І дуже швидко.

Переводячи погляд із батька на дочку, Девід не міг повірити, як ці двоє не розуміють, що саме спонукає його до дії.

Мільйони страхітливих версій крутились у нього в голові.

Що трапилося з Гатчем? Де Мередіт? Невже вони обоє загинули?

Не в змозі витерпіти жахіття, що поставали в його уяві, він мало не відштохнув Йаель і її батька й увірвався до приміщення Центру кабалістики.

Немов струмінь холодного повітря шмагонув його, коли він влетів у просторе фойє. Сонце виблискувало на лінолеумі в мигдалеву цятку. Раптом йому почувся добре знайомий голос.

Гэра тільки здається неприступною.

Девід завмер.

Голос Гатча, спокійний і бадьорий, біля підніжжя Гранітової гори.

Треба сходити так, наче ти їси великий біфштекс на кістці, хлопче, — відкушуй шматочок, який можеш проковтнути за раз.

Девіда охопив дивний, неприродний спокій, такий самий силуваний спокій, який він удавав під час перших альпіністських сходжень із Гатчем. Удавав доти, доки страх, що роздирав йому нутро, не перетворився на впевненість. Він кілька разів глибоко вдихнув, як учив його Гатч, і спробував подолати лють простим аналізом.

Краєчком вуха він почув голос Йаелі. Вона замовляла квиток на літак.

А Кріспін Мюллер замовляє вбивства.

Девід витяг із кишені два самоцвіти й розглядав їх, не помічаючи, як Йосеф кинувся назустріч людям, що вискочили до фойє зі своїх кабінетів.

Агат і бурштин немов поважчали — і світло, яке відбивали ці кабошони, засліпило його. Девід стиснув кулак, щоб пригасити їхній блиск, і знову засунув камені в кишеню.

«Колись я вже послухав Кріспіна. Діяв імпульсивно. Цього разу так не буде. Цього разу, — подумав Девід, — я вже не оступлюся. Я буду дуже обережним, перш ніж зробити хоч крок».

— Що це означає — усі рейси скасовано? — Девід ледь стримався, щоб не вирвати в Йаелі телефон.