Мер сидить на смерті - Андрій Процайло
— Не мудруй... Ви були цілий день разом. Вона щось з'їла?..
— Та ні... Ми тільки випили кави...
— То чим її стільки вивертає?..
— Без поняття...
У ванні трохи втихомирилося.
— Борис прийшов! — кричала у двері бабуся. — Вийди! Все буде добре!..
— Ні... — простогнала Люба. — Залиште мене... Прошу... Вибач, Борисе... Йди... Я не покажусь тобі... такою...
— То все тому, що треба нормально їсти, а не цмулити лише одну каву!.. — Борис зрозумів, що це повчання стосується його. — Старих треба слухати, а не геройствувати!.. Розум усі загубили, бачу!.. Я вам скоро той запал заглушу!.. Легко!..
— До побачення, — перебив Борис. На стіні у коридорі висів лук. Юнакові здалося, що жвавенька бабуся зараз його зірве і запустить стрілу у Борисів сухий зад.
— Коли вона очухається... Ти теж приходь... Я вам... — пані Гелена недоказала...
— Добре... — прийняв пропозицію геній уже в дверях. — Прийду... З радістю...
— А от щодо радості — то ти поспішив, хлопче!.. — Так тепер на добраніч кажуть бабусі.
«Що за день?.. Куди б не зайшов, мушу тікати!..» — гнівався Борис, збігаючи сходами і вже знаючи, куди він побіжить...
44Борис виповз від Люби ніякий. Сів на гойдалку біля будинку і наче вивітрився з цього світу. Голова зникла, думки втекли, одне відчуття знепритомнілого лету панувало... Вірніше, падіння... Бо летів вундеркінд униз, у прірву. І мав від цього якийсь солодко-болючий страх. Наче мазохіст, якого товчуть, щоб йому було добре...
Коли пролупав очі й повернувся у своє начитане тільце, сонце вже натякало, що готове почати новий день.
Почовгав до єдиного місця на землі, яке могло його з прірви витягти на грішний світ... Тиснув на мертвий дзвінок... Гупав у двері... Кричав...
— Ти?.. — Безрукий з червоними, як у білого кроля, очима відхилив двері. Здивувався, що не було пані Стефи.
— Не знаю... — кволенький, зсутулений вундеркінд просунувся у квартиру під велетенською пахвою господаря.
— Ще щось?..
— Ще...
Лев бухнувся на застелену вм'ятину на ліжку, яка, видно, ще не встигла розсмоктатися. Борис усівся біля Безрукого, як біля хворого.
— Кажи...
— Думаю, що нам нині буде капець, — почав вундеркінд.
— Ти, бачу, оптиміст... Обґрунтуй...
— Ми злегковажили з душею Львова... Поставились до її спасіння, як до гри... Але це не забавка...
— Обґрунтуй... — повторив Лев.
— В останній день усе пішло шкереберть. Зникли ваші... А тепер...
— Що?
— Любі зле... Зачинилася у ванні і блює. Як вулкан лавою... Не відчиняє... Там такий звук, як у пеклі...
— Ти був у пеклі?
— Ні. Просто порівняв.
— Порівнюй з тим, що пережив, добре, очкарику?
— Та чого ви злитеся?.. — промимрив Борис. — Я просто... приголомшений...
— Бо я хочу знати, де ти, чудо природи, вчора з дівкою лазило?..
— Ніде... Прийшли погодувати голубів... Їх не було, ви це знаєте... Потім попили кави в кав'ярні, на розі Руської і Федорова... Класне місце таке, затишне... Бо я на площі Ринок ще деякі фото робив, біля вхідних левів...
— Детальніше...
— Про фото?
— Ні, про кав'ярню.
— Кава розкішна... Посиділи, поговорили... Люба казала, що зникнення голубів з проспекту її насторожує...
— Малий, — Лев присів на ліжку, — мені не потрібні зараз твої зазубрені умовиводи!.. Розкажи мені не те, що твориться у твоїй голові, а що було насправді!.. До деталей!.. Гаразд?..
Борис знітився.
— Та нічого не було!.. Сиділи, пили каву, балакали... Ага, якийсь неповороткий бевзь сунув, як танк, і розлив каву Люби... Але перепросив зразу, сам приніс за свої гроші іншу, ще й з тістечками... І все...
— Як той бевзь виглядав? — запитав Безрукий.
— Чесно кажучи, як свиня... Домашня... Але не блаженна, що рохкає від безтурботності, а така якась, що відчуває, ніби її скоро поведуть на забій... Отак...
— Ти його не хотів стукнути?
— Хотів. Але, по-перше, не моя вагова категорія, а по-друге, він тричі мене перепрошував... Не Любу, завважте, а мене...
— Ясно, ботаніку... Дівчину захистити ти можеш лише на екзамені...
— На іспиті сто відсотків... Але не тільки, Леве Львовичу... У мене таке враження, що ви мене підозрюєте у боягузтві. Це неправда. Якби той чолов'яга хамив, я б із шкури виліз, щоб його покарати... Але якщо