Відьомська доба - Марина та Сергій Дяченко
І відчув збудження — вдовольнив блондиночку, чорт… Чорт…
На щастя, він розлютився. Зайвий доказ аксіоми — «дух сильніший од плоті».
Адміністратор зустрівся з ним поглядом і мало не зомлів.
— Справа ось у чому, — повідомив капітан поліції. — Тут працювала стриптизерка. Вони взяли її на роботу… без документів. Лише за красиві груди!
Обурена пауза. Клавдій роздратовано нагадав:
— За красиві груди. Далі?
— І коли ця дівка вийшла сьогодні на сцену… ніхто не може розповісти! Посудомийка з бару встигла подзвонити в поліцію. А ми викликали вас. Ось…
Капітан кивнув молодому поліцейському коло тіл під простирадлом. Хлопець відкрив тканину і відвернувся.
П’ятеро з обличчями повішеників, голі… серед них одна жінка.
— На люстрах. Хто на чому — на пасках, на шнурівці. Це ваша справа… не скажеш, що тут було. Стриптизом вони всі, як один…
— Як?
Капітан кивнув на гладкого пана, який ступив уперед:
— Панове Інквізитори… Я хотів би зберегти в таємниці своє ім’я… від преси. Я вельми відома в місті людина. І готовий призначити премію… тому, хто її затримає.
— Що тут сталося? — урвав його Коста.
«Відома людина» похнюпилася:
— Ми усвідомлювали, що робимо. Це було… жахливо. Як у трансі.
— Всі дотанцювалися догола, а ця сука стояла дивилася… Потім почали вішатися… Усі б перевішались.
Гладун закрив обличчя руками:
— У неї з очей були такі… флюїди.
— Потім… куди вона пішла?
Адміністратор нарешті оговтався:
— Через чорний хід. Як тільки загула поліцейська сирена.
— Допитувати будете? — капітан кивнув на близьких до істерики відвідувачів.
Клавдій похитав головою.
Присутність відьми… наче й немає. Була тривога — невизначена, що, проте, невпинно зростала. Відчуття небезпеки.
Коста чув ще гостріше. Його люди стояли тісним гуртом, інстинктивно намагаючись стояти спинами один до одного.
— Відпускайте потерпілих, — сказав Клавдій капітану. — Евакуюйте персонал і відкличте своїх людей. В будинку залишається тільки Інквізиція.
Капітан на хвилину сторопів — але заперечити не наважився.
* * *«Питання: чи не рідниться майстерність Інквізитора з мистецтвом чаклуна? Сила відьми — від її сутности, відьма не може бути іншою… Але якого роду та сила, що загнуздує добродійок моїх, які не відають вузди?
Кажуть, знаки, якими брати мої Інквізитори пригнічують шановних добродійок, не що інше, як чаклунство, що Інквізитори підкорюють собі силою магії… Я мовчу.
Чаклуни, я гадаю, непотрібні диваки. Вони стверджують, наче здобувають знання — але їхнє знання лише пил на стільниці непізнаного. Їхні заклинання діють однаково на кажанів і вивірок, людей і відьом; уміння їхнє буває вишуканим, вражає уяву — і тільки. Який сенс у лиликові, що підносить вино, — гірко дивитися на страждання тварини. Ще ніхто з тих, які звуть себе чаклунами, не змолодив старого і не повернув хвойді цноти.
Гаряча вода в сулії, що гріла мої ноги, вистигла — потрібно розпорядитися, аби сулію замінили. Цієї зими ніщо не рятує від морозу. А в мене так ниють суглоби, і лікарі цьому не зарадять.
Кажуть, у чаклунів не болять суглоби. Вони взагалі ніколи не хворіють — і здоровими лягають до труни. Образливо вмирати здоровим. Але ще гірше — жити в недузі. Тож, коли я, Інквізитор Віжни — чаклун, навіщо мені лікарські хитрощі?..
Отже, вміння Інквізитора — не магія? Але що таке ті тенета, якими вловлюємо ми відьом, і чому не діють вони на інших?
Кажуть, Інквізитор владний не тільки над відьмою, але над будь-якою людиною також? Так, скажу я — як владна кожна людина, сповнена внутрішньої снаги… немає таємниці у владі Інквізитора; він чинить це без допомоги своєї сили — самою лише волею. Але для створення інквізиторського знаку дізнання однієї волі замало.
І я питаю себе, сумуючи біля вогню: але ж відьми також творять знаки? Що, коли сила Інквізитора — лише віддзеркалення відьомської, і дана нам супроти них для того, аби світ тривав?»
Івга відклала книгу.
Світ тривав; за вікном розвиднювалося. І про зустріч з Назаром можна було сказати — сьогодні.
* * *А здавалося — є речі, яких бути не може.
Він ішов за Костою, блискучим оперативником; може, саме тому його увага виявилася ледь притупленою. Та може, все це просто перевищувало його бездоганну реакцію.
Коста зупинився. Почав піднімати руку, наче бажаючи захиститись — і повільно повалився на бік.
І тоді Клавдій відчув також.
Відьма була тут. Нікуди не пішла.
Силует у мареві — вона зробила себе недосяжною для їхнього сприйняття. У мить удару, що вразив Косту, Клавдій побачив її — тільки очима, бо чуття його ще знетямлено мовчало.
Смерть погані.
Жінка сміється. Колисає на руках сірий шалик, як немовля. Ось він, жахливий сон, що повторюється з ночі в ніч — зустріч із відьмою, яка перевищує
