Відьомська доба - Марина та Сергій Дяченко

— Ти не могла б мені не заважати?

Референт супив брови, але в очах його не було роздратування. Вона знала, що цей амбітний хлопець, який, попри це, навряд чи зможе стати Інквізитором, симпатизує їй.

Вона посміхнулася — чарівно, мов фея:

— Міране… вибачте.

Референт ще трохи погрався у зайнятість і дозволив собі відтанути:

— Знак одноразової дії. Відтворюється кожним класом відьом з рівнем «колодязя» не нижче тридцяти… Що таке рівень «колодязя», знаєш?

— Приблизно.

— Ланц-знак має здатність викликати наркотичну залежність… від того, хто його зобразив. Концентрований різновид розмай-зілля; встановлює стійкий зв’язок «господар-раб». Людина «на ланцюзі», без свого господаря зазнає мук наркомана, позбавленого дози. Іноді помирає. Іноді одужує, але травма лишається на все життя. Я зрозуміло пояснив?

— Як енциклопедія.

Телефон; референт зняв слухавку і звично затиснув її плечем:

— Приймальна Віжна-один…

Чоло його напружилось, але голос не змінився. Відчужено-ввічливо:

— Так, ваша світлосте. Пряму лінію зараз від’єднано. Хвилинку.

Клацнула кнопка. Й іншим голосом, яким розмовляв тільки з Клавдієм — стримано-поштивим:

— Прошу вибачення, патроне… Його світлість на проводі.

Через півгодини двері кабінету відчинились. Похмурий, мов хмара, Клавдій проіґнорував референта і скупо кивнув Івзі:

— Пішли. Час працювати.

…пронизливе шугання, ріка — блакитні жили… запах хмар. Крізь них видно землю — на порожній рівнині сяйливе кільце. Вище…

Крижаний вітер. Місяць не наближається. Івга сміється; її волосся переплітається з вітром і хмарами. Простягає руку…

Місяць холодний. Кільце пече — на її долоні, діамантове, одночасно крига та вогонь.

Вона дивиться на місяць і надягає на палець перстень.

…Вирує масне зелене вариво. На долоні тремтить тепле тіло — миша… Пальці повільно розтискаються і тваринка летить у казан, вариво вдоволено піниться, тілом її проходить судома — як од оргазму. Івга відкриває маленьку дамську пудреницю, плює в запорошене люстерко; скло тріскає, вона вибирає скалку у формі зірки і кидає у вариво.

Всихай, забувай своє ім’я, забувай свою силу, всихай…

Летить, повільно обертаючись у ядучій куряві, срібний місячний перстень…

Поверхня варива розгладжується.

На дні казана лежить білий мишачий кістяк.

У машині вона спитала в Клавдія:

— Чому ви не сказали мені про ланц-знак?

Він скривив губи:

— Що-що?

— Нічого.

Їй, виявляється, всього й треба було, що ланц-знак. Навіть пройти ініціацію — заради цього… А можна й без ініціації. У маленьких селищах для цього є старі відьми, завжди готові до послуг…

— Дивні в тебе вподобання, — у голосі Клавдія виразно звучала зневага.

Івгу зачепило. Не слова, а тон; наче мокрою ганчіркою ляснули по обличчю.

Цікаво все ж, про що сьогодні розмовляли його світлість герцоґ і пан Великий Інквізитор.

— Коло моїх уподобань вельми широке, — холодно озвалася вона. — Дуже цікаво бути непроханим гостем у людській свідомості. А намагатися повернути кохану людину всіма можливими засобами — гидота. Скажіть «фе».

— Я був кращої думки… — пробурмотів Клавдій байдуже, — …про твій інтелект.

Івга образилась і замовкла надовго.

У квартирці, яку Івга звикла подумки називати «своєю», вона прийняла душ і куняла перед телевізором; надто нудно було засинати в цьому ліжку. Телевізор плів дурниці — зате майже людським голосом… телефонний дзвінок змусив її підстрибнути в кріслі.

— Ланц-знак, — без передмов, — надійний засіб… убити будь-яке почуття. Коли одна людина фізично не може жити без іншої… і причина цієї залежности — грубий примус… Це знущання, Івго. Однаково, що намертво скувати закоханих одними наручниками.

Вона мовчала.

— Я бачив відьом, які тільки ЗАРАДИ ЦЬОГО пройшли ініціацію. Але вони помилялись, Івго. У діючих зникає потреба любити. Любов надто, гм, залежне… ні, недорікуватість… Любов робить людину залежною. А відьми цього не терплять, ти знаєш.

Годинник на поличці голосно цокав.

— Ви також… цього не зносите? І тому боїтеся любити?

Тепер мовчав Клавдій. Довго.

— Власне, чому я телефоную… ти ледве тримаєшся; я приготував для тебе стимул. Завтра ввечері до Віжни приїзджає Назар. Зустрітися з тобою, чуєш?

Серце затремтіло й урвалось.

О пів на третю ночі Клавдія розбудив дзвінок.

Десять хвилин по тому він уже мовчки їхав у службовій машині. Позавчора Клавдій підписав наказ, що санкціонував участь Великого Інквізитора в усіх оперативних виїздах, зумовлених надзвичайною ситуацією; авто нечутно скрадалося примарними вулицями, у ніздрях Клавдія стояв запах палаючого оперного. Поранена рука роздратовано занила.

Біля входу до нічного клубу «Тролі» блимали дві поліцейські машини; Клавдій зосередився. Відьми він не чув. І це чомусь було погано.

Затишна зала, праворуч більярдна, ліворуч бар… Повно поліціянтів. Напіводягнені люди вздовж стін — відвідувачі клубу та їхні дами. Недбало кинута на столик вечірня сукня, розбитий келих, пляма на килимі…

Стоп. Щось в куті, під простирадлом… Чорт, знову жертви.

Клавдій не чув відьми — але відчував неясну напругу. Наче тримаєш в пальцях фальшиву купюру — з тривогою, хоч очі кажуть протилежне.

Він обернувся до Кости. Той похмуро знизав плечима.

— Що трапилось?

Черговий адміністратор не міг видушити бодай слова.

Ридма ридала якась дама, благала