Відьомська доба - Марина та Сергій Дяченко
Метушиться Юліан:
— Руда… Вибач, Клаве, дівчинці недобре зробилось, справа така, буває…
Дівчинка сидить на складаному стільчику, ховає обличчя у долонях, коліна підтягнула до підборіддя; він підійшов і тепер стоїть поруч. Дзвенить у вухах. Завмирають, але ніяк не зникнуть тонке іржання і безнадійний дзвін.
Опускається на коліна.
Не шкода елеґантних штанів. Не зважаючи на остовпілих, ображених батька і сина, відірвати руки від зарюманого дівочого обличчя… Ткнутися своїм у брудні, пропахлі димом…
— Але ж насправді нічого не змінилось, — шепоче дівчина. — І світ, і ми самі…
— Ні.
— Так… І тепер… усе повториться. Нас знову потягне ТУДИ… спіраллю… у вирву…
— Подивися на мене.
Вона ховала очі. Судомно втягувала носом солону вологу.
— Подивись… Будь ласка.
Рвучко ковтає слину. Піднімає погляд — запалений, змучений… Нещасне лисеня.
Він посміхнувся самими очима:
— І ти кажеш, світ не змінився?..
Тиша. Їх накрив непроникний прозорий ковпак — закрив од світу, тріскоту гілочок у вогні, здивованих голосів Мітеців і кумкання далеких жаб.
— Гуси, — шепоче вона.
— Що?
— Гуси…
Він озирається.
З озера повертався додому табунець білих, як літні хмари, сусідських гусей.
Оглавление Марина та Сергій Дяченки Відьомська доба Пролог Розділ 1 Розділ 2 Розділ 3 Розділ 4 Розділ 5 Розділ 6 Розділ 7 Розділ 8 Розділ 9 Розділ 10 Розділ 11 Розділ 12 Епілог