Відьомська доба - Марина та Сергій Дяченко

Прова тут і справді знали. Співак урвав пісню, і в тиші, яка запанувала, чугайстру не довелося підвищувати голос:

— Ми просимо запальний танок.

У Івги захололи долоні.

— Прове… Я не хочу.

Він стиснув її руку і підвів:

— Не тремти. До смерти не затанцюю.

Вона, якщо й пручалася, то мляво; Чугайстир вивів дівчину на яскраво освітлену маленьку арену танцмайданчика.

Туге повітря вдарило їй в обличчя.

Ось він, танок Чугайстра.

Вона бігла колом, бажаючи вирватися з кільця — і щоразу рука партнера перехоплювала її за мить до звільнення. Строката сорочка Прова палала під променями прожекторів; у вогонь, то у вогонь… Івга прийняла правила гри. Вона не буде псувати вистави.

Підлога під ногами її курилася. Вона танцювала нестямно і злісно, без супротиву партнерові, але й не підкоряючись. Спогад шугання понад деревами. Голка в серці-зорі. Запах пожежі в театрі.

Так, наче довкола в’ються величезні метелики. ТОРКАються обличчя крильцями…

З них осипається пилок, але очі не можна втерти, і вони печуть і плачуть. Все заплуталось, наче мереживо збожеволілої майстрині. Ритм, який все підкорює собі, скажений партнер… Спогад понад… Спонад.

Дерев’яна підлога. Стеля у декоративних сталактитах; мерехтливі вогники.

Пров танцював неймовірно. Ноги його не дотикалися гладеньких дощок сцени; у нього неначе не було ні кісток, ні жил, він вигинався у всі боки, мов ґумова тінь. Виточена тінь з до йоти вивіреними рухами; коли він тягнув дівчину у тільки йому одному знану фігуру невідомого іншим танцю, вона відчувала запах фіалок.

Запах чужої волі. Павутиння, що розтягнулося в повітрі.

І тоді на неї також находило, і вона витанцьовувала з потроєним темпераментом; павутиння потріскувало і рвалося. У залі злякано скрикували…

Музика урвалась — так, наче обрізали всі ниточки в танцюючої маріонетки. Івга впала — біля самої підлоги її підхопили.

Люди за столиками аплодували. Щось вигукували; перед ресторанчиком зібрався натовп, і тротуару йому було мало. Машини не могли проїхати й сигналили, мов божевільні.

П’яти пекли немилосердно. Вона опустила очі — кросівки просто згоріли.

Хотілося зарюмати від болю, але не змогла; Пров волік її, притискаючи до себе так, що вона відчувала металеве посвідчення під його сорочкою. Мокрою. І сам він ледве тримався на ногах.

Не намагайся перемогти податкового інспектора в суперечці, шулера — у грі і чугайстра — у танці.

У гітариста луснула струна; він з подивом дивився на свій інструмент.

Пров захрип:

— Відьма… Ну, відьма…

— Пусти… — Івга шарпнулася і важко впала на стілець.

— Ну ти й відьма…

— Що, маєш? — вона посміхнулась, майже як переможець. — Відтанцював? Досить?

— Відьма! — Чугайстир обернувся до збуджених відвідувачів. — Панове, викликайте Інквізицію.

Він чекав побачити сум’яття і жах у очах Івги. А вона не думала про себе. Вона вже готова була СКАЗАТИ… сказати таке, від чого Пров поточиться і перетвориться на побитого пса з підібганим хвостом. Вона саме відкривала рот, даючи волю ТОМУ, що підіймалося з неї… Коли на плече її лягла важка рука:

— Інквізиція до ваших послуг.

Голос — шарудіння змії по листю; на обличчі Прова вперше з’явився розгублений… майже розгублений вираз.

Зблиснув значок на лацкані.

— Дякую за пильність, юначе. Відьму затримано.

Івга шкірою відчувала погляди. Бридливі, злякані, і навіть із проблисками співчуття. Молоденька відьма в безжальних інквізиторських лапах.

В очах Прова щось змінилось. Вона зрозуміла, що він упізнав Клавдія Старжа.

Великий Інквізитор незворушно кивнув:

— Пішли, арештантко.

Дівчина судомно вхопилася за вельми вчасно запропонований лікоть. Як потопаючий за мотузку.

Пров ошкірився. Безтурботна пустотлива машкара нарешті сповзла з його обличчя, вічно всміхнені губи нервово сіпонулись.

— Оце так протеґування… Ти, Івго, не розмінюєшся. На дрібноту. Ну я, звісно… коли так, то я знічуюсь, але… — він подався уперед, до самого обличчя Старжа. — Мій Інквізиторе… Рекомендую вам перевірити, гм, здоров’я цієї красуні. Десь я читав, що основні переносники цієї справи такі от дівчатка з ясними очима, а не… дипломовані шльондри. Прощавайте, — Чугайстир увічливо схилив голову.

Івга відчула, як м’язи руки, за яку вона трималася, кам’яніють…

П’яти її перетворилися на суцільний опік; Клавдій упіймав машину і привіз дівчину на площу Штурму. У неї підвищувалася температура і трясло її, як у пропасниці.

— Г… гад. Як у нього… язик… повернувся.

— Облиш. Це й було сказане в розрахунку на твої сльози.

— А коли б я… не втекла тоді, я була б такою… як він каже…

— Навіщо ти взагалі з ним зв’язалася?

— А що мені лишалося робити?

Розмова йшла вже по третьому колу. Клавдій був понадміру знервованим. Треба визнати — слова цього хлопця зачепили його більше, ніж він сподівався. Порядний чоловік у такому випадку дає ляпаса…

Клавдій уявив картинку — Великий Інквізитор зчепився з чугайстром з-за молоденької відьми. Герцоґ був би втішений, чого б тільки не дав за місце в партері.

Коли б не нерви, він, мабуть, зміг би поставитися до Івги з більшим тактом і співчуттям. Але нерви потребували зусилля — замкнутись; вона ж сприйняла його відчуження за гидливість. Наче цинізм цього… Прова вплинув на їхні стосунки. Забруднив їх.