Напівдикий - Саллі Грін
— А Дебора? — запитую. — Вона у Франції з Арраном?
— Про неї краще поцікався в Селії. Ця інформація недоступна людям моєї категорії оплати.
— А яка в тебе категорія? Хіба ти ще не замолода, Еллен, щоб бути повстанським бойовиком?
— А я не бойовик, я розвідниця. Але, Натане, якби ти тільки знав, які безнадійні ті Білі маги, більшість із них. Чесно тобі кажу, майже всі вони недалеко втекли від фейнів: ніхто не вчився бути бійцем. Воювати вміють хіба що Ловці. Єдине, за що можна похвалити Білих, — за виготовлення зілля для зцілення. Найкорисніші учасники Альянсу — це колишні Ловці й Напівкровні. Але колишніх Ловців там тільки двоє, а Напівкровних дев’ятеро.
— А що чути про Чорних магів? — запитую я.
— Декотрі долучилися, але мало хто володіє такими здібностями, як ти, Натане. — Я обертаюся й бачу Селію, яка провадить: — Ось чому ми вдячні, що ти тут.
— Мені начхати на твою подяку, — я осипаю її прокльонами, а моя рука хапається за ніж. — Тримайся від мене подалі, Селіє. Я не жартую. Не підкрадайся так до мене.
— Я не підкрадалася до тебе, Натане.
— І не сперечайся, курва, зі мною!
Йду від них у протилежний кінець кімнати. До мене підходить Габріель.
Він каже:
— Ти весь тремтиш.
— Зі мною все гаразд! — він недовірливо дивиться на мене, і я повторюю: — Усе гаразд.
Габріель витримує паузу, а тоді запитує:
— І що ти хочеш зробити?
— Повбивати їх усіх, — жартую, але тільки почасти. — Волленд експериментує над іншими чаклунами, як і наді мною свого часу. Він прив’язав мене й затаврував оцими ось татуюваннями! Це було ще гірше, ніж перебування у клітці Селії. Набагато гірше! Селія принаймні хоч іноді ставилася до мене, як до людської істоти. А для Волленда я був просто піддослідним щуром. Ніхто не повинен такого зазнавати.
— Ніхто, — погоджується Габріель. І мені здається, що навіть Габріель починає вірити в те, що мета Альянсу справедлива.
Я кажу йому:
— Ми співпрацюватимемо з Альянсом, аж поки Волленд і Соул будуть мертві.
Він киває.
Уже прибули Ван і Анналіза, тож я роблю глибокий вдих і долучаюся до них.
Нас десятеро. Троє Чорних магів: Ван, Габріель і Ґус, який, здається, не просто бармен, а один із ключових Чорних чаклунів з розгалуженими контактами по цілій Європі. Біле Відьмацтво представляють Селія, ще одна Біла відьма з Англії на ім’я Ґрейс, Біла чаклунка з Італії, Анжела і Анналіза. Є ще двоє Напівкровних, Несбіт і Еллен. І я.
Селія каже:
— Сподіваюся, що тут ми у безпеці, але все ж таки не будемо затягувати нашу зустріч. Насамперед, Натане, я гадаю, що ти приєднуєшся до Альянсу, якщо вже ти тут?
— Поки не зміню думку.
Вона дивиться мені в очі — її очі блідо-голубі з білими скалками. Потім вона робить те, чого я зовсім не очікую. Вона простягає мені руку.
— Тоді ми на одному боці, — каже. — Вітаю тебе в АВМ.
— У чому-чому?
— В Альянсі Вільних Магів.
— Ха! Ну, але в тому, що я один із них, твоєї заслуги немає.
— Проте ми всі дуже раді, що ти такий і що хочеш допомогти іншим магам також залишатися вільними.
Селія все ще простягає мені руку, але я ігнорую її й кажу:
— Хочу бачити Соула й Волленда мертвими. І ще багатьох інших Білих магів. Ось чому я тут.
Вона запитує:
— Ти й мене хочеш бачити мертвою, Натане?
— Якби я цього захотів, то вже пустив би тобі кулю в чоло.
— Якщо ти вступиш в Альянс, то повинен будеш виконувати мої накази. Ти це зможеш? — запитує вона.
Спромагаюся на посмішку.
— Якщо вони не будуть безглузді.
— Гадаєш, вони можуть такими бути?
Я витримую паузу, тоді відповідаю:
— Ні.
— Добре. Я також так думаю, але, якщо схиблю, — ти першим мені про це скажеш.
Її рука й далі простягнута. Вона запитує:
— Ти потиснеш мені руку?
— Я намагаюся не плюнути на неї…
Вона голосно й коротко регоче і забирає руку.
— Мені тебе бракувало, Натане. Хоч я й певна, що ти за мною зовсім не тужив.
А я, сидячи навпроти неї за столом, не думаю, що вона бодай хоч трохи уявляє, що міг відчувати я чи будь-який інший в’язень, якого заковували в ланцюги і нещадно били. Вона розумна жінка, але інколи їй бракує таких «знань». Їх можна здобути лише переживши це на своїй шкурі.
Ван запитує, що сталося, відколи вона востаннє зустрічалася з Селією. Минуло щойно два тижні, але за цей час відбулася різанина в Парижі, а Соул замінив усіх членів Ради своїми людьми. Волленд теж уже в Раді. Декількох Білих магів заарештували за змову з повстанцями.
— Зокрема і Клея, — додає Селія.
— Що?! — вигукує Несбіт.
— Сфабриковане звинувачення, хоч Клей уже давно викликав серйозні сумніви у Соула. Він поступово втратив роботу, статус, репутацію, все. Ну, тобто все, крім своєї свободи, але тепер він і це втратив.
Селія продовжує:
— Чула, що на дім Іш здійснили напад невдовзі після того, як ми там побували. Іш випила отруту й померла; деяких її дівчат піймали й закатували. Я знала, що незабаром ці списки Ради поповняться і моїм ім’ям. Соул визначив тих, кого він хоче допитати, і серед цих осіб були колишня голова Ради Глорія; її чоловік і сестра Ґрейс; плюс я сама та ще одна Ловчиня на ім’я Ґрейторекс. Соул не помилився, склавши цей список, — ми всі тепер члени АВМ.
Джессіка очолює Ловців. І треба сказати, що ця робота добре їй вдається. Ловці — це здебільшого жіноча організація, й вони дуже задоволені, що ними знову керує жінка. У неї багато новобранців, і вони вже вчинили напади на громади Чорного відьмацтва у Франції, Голландії й Німеччині. Найбільша громада була в Парижі, але, наскільки мені відомо, Джессіка вже вбила понад шість десятків Чорних магів, не втративши під час цих нападів жодного Ловця.
Проте і в Джессіки є свої проблеми, і їх тільки більшає. Навіть попри те, що в неї з’явилися новобранці, їй не вистачає Ловців, щоб контролювати всю Європу. До того ж багато новобранців не мають належного досвіду і слабше підготовлені порівняно з основним складом Ловецької армії.
Нашим головним недоліком є те,
