Приручити Дикого - Анна Лященко

Карада

Ми повернулися до резиденції диких якраз до вечері. Я поїла зовсім небагато, бо апетиту після пережитого стресу особливо не було. Я сьогодні дуже перелякалася! А якби принца не виявилося поруч? Про що я думала, коли обернулася на льоту? І моя дракониця... Вона що, не розуміла, що відбувається? Зовсім втратила голову, почувши Раяна?

А потім ще цей голос у моїй голові… То був Дикий! Він десь поряд. Я знаю! Але як, як таке можливо?

У мене стільки запитань. І ні натяку на відповіді. І дуже хочеться спати. Мій організм завжди так реагує на стрес.

Я йду до нашої з принцом кімнати, лягаю в ліжко і миттєво засинаю.

Раян

Побувши ще трохи на самоті в саду, я підводжуся до нашої кімнати. Як завжди, Карада вже спить. Таке ось у нас сімейне життя виходить. Я, намагаючись не шуміти, роздягаюсь і лягаю поруч.

Обережно, щоб не розбудити дружину, проводжу рукою її волоссям.

"Дрібна, як же мені тебе не вистачає ... я люблю тебе ..." Проноситься в моєму мозку думка.

«Дикий... я теж люблю тебе...» - слова Каради, що пролунали в моїй голові, полоснули як ножем по горлу, викликаючи радість у Дикого і відчай у Раяна. Не розплющуючи очей, дрібна пригорнулася до мене та обняла. А далі сталося те, що давно мало. Я скористався тим, що Карада не відштовхує мене і... І втратив зв'язок із реальністю.

Дівчина довірливо притулилася до мене, і, хоч я розумію, що вона спить, і зараз цілує не мене — принца Раяна, а свого Дикого, я не втримався і відповів на її поцілунок. А далі все було, як уві сні. Хоча чому як? Для Каради це справді було уві сні, а я пережив усе наяву, але як у тумані. Я пестив її, обіймав і цілував, і моя дружина відповідала мені тим самим. Якоїсь миті я вже сам перестав розуміти, чи сниться мені це, чи все відбувається в реальності.

Я не був ні незайманим, ні ченцем і мені є з чим порівнювати. Але те, що я пережив із Карадою… Це не піддається опису. І тепер, коли в нас нарешті все сталося, я лежу, боячись поворухнутися і намагаючись продовжити цей блаженний стан, розуміючи, що тепер нам точно доведеться порозумітися…

Ще деякий час Карада розслаблено лежить у моїх обіймах. А потім вона розплющує очі... І бачить з ким щойно кохалася.

Замість свого улюбленого Дикого Карада побачила мене – ненависного їй принца Раяна. Жах і огид прочитав я в її очах. І вирок. Мені.

Притискаю дрібну себе, не бажаючи відпускати ні на секунду. Вдихаю її аромат і згадую нашу сьогоднішню ніч. Від моїх надто міцних обійм Карада тихенько верещить, і моя хватка трохи слабшає. У цей момент отримую дзвінкого ляпаса, а потім ще один. Але я тільки посміхаюся у відповідь.

- Давай, не стримуй себе, Карадо! Як уночі! - І тут мені знову прилітає. Але я все одно щасливий! Поки що Карада не вбиває мене своїми словами:

- Ненавиджу Вас, принце! Я вимагатиму розлучення!

- Це неможливо! Ми Істинна Пара! Ми ж не виживемо один без одного! - намагаюся напоумити свою дружину. Вона має зрозуміти, що ми тепер разом назавжди!

Карада зневажливо дивиться на мене і видає, як вирок:

- Захочете жити, Ваша Високість — оселитесь поряд. Так і бути, не вимагатиму заборони на наближення. А якщо я завагітніла, — каже з такою огидою, наче я їй ящірку в їжу підсунув, — тоді взагалі це не моя проблема!

Карада

Я змінила. Моєму Дикому. З принцом Раяном. Моїм чоловіком.

Звучить дико, але що візьмеш з диких драконів, гірко посміхаюся про себе.

- Карада...

- Ідіть, принц! Я вас ненавиджу!! У мене залишився коханий у королівстві!

- Карада! Ми – Істинна Пара! - Принц думає що цим зможе мене до себе прив'язати?

- Ненавиджу! Забирайтеся з мого життя, принце!

- Дрібна, вибач, я заплутався ... Я повинен був давно тобі все розповісти ... - Про що це він?

- Що????

- Я і є твій Дикий, дрібна.

- Принце Раяне, я не вірю вам! - Маячня! Звідки він знає про Дикого? Може я говорила уві сні??

- Пам'ятаєш, як ми познайомилися? Як ти впала на мене з неба в озеро? А потім, ти говорила, що я не дотримуюсь правил етикету і повинен обернутися.

- Щ-що? - перепитую, заїкаючись. Невже це правда?? Принц Раян і є мій Дикий?

- Пам'ятаєш Гору Близнюків та Гору Надії? Пам'ятаєш, як ти пояснювала мені, що таке день і коли зможеш наступного разу прилетіти?

Здається я сиджу, відкривши рот. Так, все пам'ятаю і розумію якою ж дурепою в його очах виглядала! Шиплю, червоніючи від приниження:

- Добре тоді повеселилися, принце?

- Карада!

- Не треба повторювати моє ім'я, принц Раяне. Воно не змінюється постійно, як Ваше!

- Вибач, дрібна...

- Не називай... те мене так!!

- Карррада! Я не міг тоді звернутися, я був…ммм… не одягнений… зовсім.