Приручити Дикого - Анна Лященко

Кай

Вранці йду до Раяна в карцер з черговою порцією найсвіжішої печінки, без особливої ​​надії, що він поїсть. Теоретично Рік має рацію, інстинкт самозбереження не повинен дати дракону померти від голоду. Але на практиці, коли накриває туга, все зовсім по-іншому. Знаю це по собі. Мої інстинкти свого часу, після смерті коханої, не спрацювали. Гоню від себе спогади, від яких мурашки по всьому тілу.

Зараз мені треба переконати Раяна хоч трохи поїсти. Буду впирати на Істинність, що на Караді його голодування теж позначиться і таке інше. Сподіваюся, цей аргумент спрацює, і заради Каради принц нарешті поїсть.

Я заздалегідь підготував полум'яну промову і вже збирався почати переконувати принца, помахуючи перед носом дракона найапетитнішим шматком свіжої печінки оленя, яку тільки вранці добули близнюки! Але те, що з'явилося моїм очам, коли я відчинив двері приміщення, в якому міститься принц, навіть у мене, який багато чого бачив на своєму віці, у тому числі й страту заколотників, викликало мимовільний блювотний рефлекс.

- Раян, що ти твориш! Припини! - намагаюся підійти до ґрат, але принц плюється вогнем у мій бік, не даючи навіть наблизитися. І продовжує робити те, чим він, мабуть, займався всю ніч. Схопивши зубами луску, він з риком її висмикує, деякий час скиглить, прикривши очі, а потім стискає зубами наступну. Методично, не змінюючи темпу, одну за одною, не зупиняючись. Підлога камери покрита його кров'ю та вирваною золотою лускою.

- Раян! Зупинися! Ти уявляєш, що зараз відчуває Карада?

"Ні-чо-го вона не відчуває! Я перекрив ментальний зв'язок! Або ти думаєш, я припустив би, щоб моя кохана страждала?? Хоча, — гарчить принц, — я це вже зробив: змусив її переживати та мучитися. Але більше нічого подібного не повториться!"

Невелика пауза, поки принц розмовляв зі мною, закінчилася, і він продовжив виривати собі луску. Зупинити його самостійно я не можу. Вриватися в камеру золотого дракона, що плюється вогнем — самогубство. Але я б і на це пішов, якби допомогло.

Єдиний хто може зупинити це божевілля – Карада! На максимальній швидкості мчу в офіс ректора. Вриваюся до кабінету.

- Ріку, у нас величезна проблема! Раян висмикує собі луску, нікого близько не підпускає, гарчить і плюється вогнем. Тільки Карада зможе його зупинити та заспокоїти!

- Кай, я не дозволю племінниці зайти в камеру до цього шаленого напівдикого дракона!

- Рік, вона його Істинна, принц не зробить їй нічого поганого! А от себе Раян вбиває і, сам розумієш, на Караді це теж позначиться, якщо його не зупинити!

 Карада

Я не виходжу зі своєї кімнати. Виття в моїй голові припинилося. Тепер там тиша. Жахлива. Про таку кажуть: «дзвінка». Я не чую нічого, ні виття Раяна, ні скиглення моєї дракониці. Тому голос дядька мене налякав.

- Карада! Спустися, будь ласка, вниз, нам треба поговорити.

- Так, дядько, йду! - Спускаюся у вітальню, але побачивши наставника принца, лякаюся в очікуванні звісток і, щоб не впасти, хапаюся за поручні стискаю їх так, що кісточки пальців побіліли.

- Щось з Раяном? - мій голос зривається, і я навіть не намагаюся це приховати. Ймовірно наш зв'язок із чоловіком все ж таки сильніший, ніж я думала.

- Карада, нам потрібна твоя допомога. Раян він… вириває собі луску і зупинити його можеш лише ти! - Голос наставника принца трохи тремтить і це діє на мене сильніше, ніж будь-які слова. Якщо Кай, з його життєвим досвідом, не може стримати емоції, значить все більш ніж серйозно!

Запитливо дивлюся на дядька. Я не знаю, чи мені можна піти до чоловіка.

- Дядько…?

- Карада, якщо хочеш, тільки якщо хочеш! – підкреслює Рік. - Сходи до принца і спробуй його заспокоїти.

- Карада. Прошу тебе! Раян у дуже поганому стані зараз, він здирає з себе луску! Весь у крові, і вже пристойний шматок шкіри оголив, ще трохи й це стане небезпечно для його життя! - Кай намагається мене переконати піти до принца, але я й так згодна. Якщо це зупинить Раяна!

Я зла на чоловіка, але не можу дозволити йому мучити себе далі. Разом з дядьком і наставником принца вирушаємо до карцеру. Я не очікувала, що це виявиться настільки похмурим місцем. Мабуть, прочитавши мої думки, дядько трохи бентежиться.

– Це карцер, дорога, а не місце для відпочинку. Але ми рідко використовуємо його. При мені тут тільки бунтівники сиділи під час спроби перевороту.

Підходимо до ґрат, і переді мною постає моторошне видовище: обдертий Золотий Дракон лежить на солом'яній підстилці не першої свіжості, все навколо в крові, а по всій камері валяється золота луска, що вирвана з м'ясом. Дракон знесилив від болю, але вперто продовжує вгризатися зубами у своє тіло і виривати лусочки, там, де тільки може дістати.

***

Раян

Я чую, як хтось підходить до ґрат моєї камери, але навіть не бажаю дивитися на чергового відвідувача. Напевно, це Кай знову спробує мене підкупити їжею. Або, що ймовірніше, привів ректора, щоб мене зупинити. Бояться обидва за свою шкіру? Звичайно, така НП у зразковому навчальному закладі! Ректора по голівці не погладять та й звільнити можуть. Дуже на це сподіваюся і, натхненний цією думкою, самозабутньо продовжую.