Приручити Дикого - Анна Лященко

Карада

Всю ніч у моїй голові звучало це виття. І ще слова Раяна: "батько ... замкнув у підземеллі ... Я гриз грати, кидався на стіну, вив цілодобово ... ".

Моя дракониця скигляє і вимагає, щоб ми були поруч з Раяном. А мене переслідує моторошний головний біль. Я відмовляюсь навіть від своїх улюблених булочок. Про те, щоб піти на заняття і мови бути не може, тому після спроби поснідати я повертаюся до кімнати, лягаю в ліжко і засинаю.

Прокидаюся вже перед вечерею. Я все ще чую виття, але до нього додалося ще щось, схоже на біль, що пригнічується. Що з принцом?

За вечерею ставлю це питання дядькові.

- Не хвилюйся, Карадо. Принц перебіситься та заспокоїться, йому не вперше, як пояснив мені Кай. Грати камери витримають, а його регенерація працює, рани гояться і зуби відновлюються. Через тиждень-другий йому набридне буянити та примириться, а там уже твої батьки прилетять і вирішимо з розлученням.

Зуби відновлюються і рани гояться? Що відбувається з моїм чоловіком?

Я відчуваю, як моя дракониця рветься назовні. Здається я вже у частковому обороті…

- Карада, дівчинко моя! Тобі треба заспокоїтись. З принцом нічого страшного не станеться, поки ти недалеко від нього. Для вашої Істинності немає жодних проблем і його життю нічого не загрожує!

«Його життю нічого не загрожує…»

Слова дядька мали мене заспокоїти, але подіяли зовсім навпаки. Тепер уже не тільки дракониця, а і я хочу побачити чоловіка і переконатися, що з ним усе гаразд.

Кай

Я вже починаю хвилюватися за принца. Звичайно, його не вперше замикають, але зараз мені здається, він у такому стані, що погано розуміє те, що відбувається. Раян виявляється від їжі та постійно виє. Поговорити з ним не виходить, принц ні на що не реагує, тільки дивиться якимось затуманеним поглядом і гарчить утробно.

Так не може довго продовжуватись! З цим треба щось робити. І я йду до Ріка. Зрештою, принц – студент у його Академії, і Рік, як ректор, відповідає за його життя!

- Перестань за нього переживати, як за малолітку, Кай. Дракон не буде себе до смерті голодом морити, інстинкт самозбереження не дозволить! Запропонуй йому сиру печінку, яку він любить так, що легенди по Академії вже ходять, і його звіряча іпостась через пару днів на череві до тебе приповзе!

- Ріку, з Раяном це не спрацювало, я вже все перепробував.

- І що ти пропонуєш?

- Карада має поговорити з ним.

- Ні! Я не дозволю дівчинці переживати додатковий стрес через демонстративну поведінку принца!

- Ріку! Хлопець справді у поганому стані. Раян любить Караду, плюс їхня Істинність…

- Раніше думати треба було! Нині все це йому тільки на користь піде. Здоров'ю принца нічого не загрожує, а його зарозумілість потребує невеликого струсу. Я б йому ще й від себе додав на кілька днів регенерації.

- Ріку, я розумію, Карада твоя племінниця, і ти на її боці, так і має бути. Але… хоч їхні стосунки ускладнилися через дурість принца, вони все-таки Істинна Пара! І принц любить Караду. Може, не заважатимемо їм і дамо самим розібратися?

- Я відповідаю за Караду і не лише як її дядько, а і як ректор Академії! У ситуації, що склалася, я не вважаю за необхідне дозволити їм спілкуватися. Так, і прочисть мізки своєму золотому підопічному, нехай контролює свої емоції, Карада скаржиться на постійне виття принца в її голові.

Раян

Я не можу не вити. Мене накриває туга при думці, що я можу втратити Караду, і все, на що я зараз здатний, це дати можливість болю, що роздирає мене зсередини, вийти назовні через виття. Я не відчуваю ментального зв'язку з Карадою, а отже, вона мене не почує. Але, з іншого боку, я не відчуваю її взагалі. Де вона зараз?? Якби Карада від мене віддалилася на небезпечну для Істинності відстань, я відчув би це? Мені було б погано? Хоча куди вже гірше?

Я знову вию і гризу грати. До отупіння. Я погано розумію, що відбувається довкола. Розумію тільки, що маю звідси вибратися! Я маю бути поряд з моєю дружиною!

Я не усвідомлюю, день зараз чи ніч і скільки часу вже тут. Здається, наставник в черговий раз приніс якусь їжу. В мене нема апетиту. Я відмовляюся їсти та спалюю її вогнем. Спочатку я просто ігнорував його спроби підкупити мене сирою печінкою, але потім їжа почала псуватися, тепер я відразу спалюю все, що він мені приносить.

Я розумію, що минуло кілька днів, але Карада так і не з'явилася. Мій душевний біль тільки посилюється, і я шукаю способи його заглушити. Ти хотіла мене покарати, дружина? То давай я сам! З риком хапаю зубами золоту луску на боці й, хитнувши головою, вириваю її з м'ясом. Вию і клацаю зубами від пекучого болю. Але краще це, ніж ті душевні муки, які я відчуваю всі ці дні.

Продовжую методично виривати луску, одну за одною. Час від часу роблю паузу, щоби трохи відпочити, а потім продовжую. Як там ректор казав? Власноруч вирвав би мені її? Я й сам чудово впораюся з цим завданням. Не варто турбуватися!