Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

- Ти говорив з Карлом? Його заарештували?

- Ні, у мене замало інформації.

- Мало? - ахнула я. – А коли буде достатньо? Коли він тебе вб'є? Адже він зізнався в тому, що тебе треба усунути. Їм потрібно, щоб…

- Правильно, Лів, - спокійно і розважливо перебив мене Інгемар. – Вони не хочуть пускати мене на церемонію вилучення ядра. Саме із цього твердження випливають запитання: хто ці вони? Як у справі замішаний зниклий міністр Орм? Чому їм заважаю саме я? Що вони хочуть зробити із ядром? На жоден з них у мене немає відповіді, отже доведеться чекати. І, я сподіваюся, ти відведеш мене до крижаного озера.

- Що? – я навіть підстрибнула на місці. – І не подумаю! Тебе там убивати зібралися!

Від мого емоційного вигуку Інгемар раптом розреготався. І мене вразило те, що я зовсім не впізнаю сміх Ітана, ніби тіло поступово адаптувалося до нового господаря. Дивилася на короля насупившись і зовсім не поділяючи його веселощів.

- Вони справді могли б спробувати мене... ну не вбити, а покалічити, якби зберегли ефект несподіванки, - самовпевнено заявив Мар. - Проти мене, як проти мага вогню та повітря найкраще звернути стихію води, на це і буде зроблено ставку, але якщо я знаю з якого боку чекати удару, то просто підготуюся до цього.

- А що як вони підло підстережуть у кущах з отруєною стрілою? - дивувалася я.

- Стрілою? - скривджено перепитав Інгемар, наче я посміла засумніватися в його таланті та силі. - Повітряного мага?

- Ну, звідки я знаю, - пробурчала, а потім вивільнила свою руку і пальцем тицьнула в лоб королю: - Проти Альви тебе магія не захистила.

- Там була інша ситуація, - нітрохи не зніяковів чоловік, і погляд його ковзнув на мої губи: - Не чекав удару від тієї, яка пів години тому мене пристрасно цілувала.

У мене знову перехопило подих від того, як він це сказав. Чому в мене одразу плавиться мозок, варто тільки цьому чоловікові опинитися поряд? Адже я давно не вітряна студентка. Та й ніколи не була надто легковажною.

– Приїхали! - голосно повідомив Майкл. Я здригнулася і відсахнулася від Інгемара.

Виліз із машини Мар набагато охочіше, ніж сідав у неї. Розім'яв плечі та озирнувся. Я теж з цікавістю окинула поглядом наметове містечко ролевиків. Не знаю як цим людям вистачає терпіння, сил і натхнення на те, щоб робити таке для однієї гри, але я в захваті. До нас бадьорою ходою прямував чоловік у кольчузі та якомусь забрудненому простирадлі. Останнє виявилася білою тунікою без рукавів, одягненою під кольчугу, а те, що я спершу прийняла за бруд, було зображенням кривого хреста.

- Привіт, Майкле! - чоловік розвів руки в сторони, демонструючи радість від зустрічі. Після привітання хрестоносець обернувся до нас, хоч усе ще звертався до фотографа: - Познайомиш зі своїми друзями?

- Звичайно. Це Олівія, я говорив про неї, і ... - Майкл глянув на Інгемара, потім скосив очі на мене, але зрештою сказав: - Ітан. А це Бред, мій друг та майстер гри.

Я лише зітхнула. Мар жодного обурення не показав, навіть якщо відчув його. Він потис руку Бреду, а потім узяв мою долоню і переплів наші пальці. Від цього невинного жесту я раптово почервоніла до кінчиків вух.

Та що ж таке? Я відмовляюся бути зніяковілою дівчиною! Як це вимкнути?