Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

- Ось це новини, Лів! - вигукнув Майкл, стоячи поруч зі мною. За його спиною завмер охоронець, дивлячись на мене співчутливим поглядом, в якому читалося: «бідолашна дівчина незабаром сконає на роботі». - Ти що, жити в офісі будеш?

Я вирівнялася і мало не застогнала від болю у всьому тілі. Погляд у вікно підказав, що знайшли мене майже перед світанком.

- Що ти тут робиш? - обернулася я до друга.

- Та ось шукав свою недолугу подругу-пияку, всі бари об'їздив, а вона на роботі спить. Замість того, щоб куняти на барній стійці, вона заснула прямо за робочим столом! - він усміхнувся і витер вологою серветкою з моєї щоки розмазану туш. - Знаєш, я тут подумав, що заберу тебе на цих вихідних силою. Тобі точно треба розважитись, а з королем чи…

- З ним! - я раптом підбадьорилася і підскочила з місця. Звідки тільки взялися сили? Обличчя осяяла посмішка: - Він прийде сьогодні.

Майкл виглядав пригніченим. Мабуть, він сподівався, що мої шизофренічні ідеї зійшли нанівець, але його чекало розчарування.

- Гаразд, - погодився він загальмовано. - І де нам чекати Іта… твого короля?

Охоронець, що підслуховував нашу розмову, зробив круглі очі. Я не звернула на нього уваги, а підхопила свої речі та попрямувала до дамської кімнати:

- Майкле, очікуй на мене біля ліфта. Мені треба хвилин десять і поїдемо до квартири Ітана.

Так і вчинили. Вже за пів години я нервово крокувала вздовж машини, щохвилини поглядаючи на двері багатоповерхівки.

Не міг же він знову кудись знову поїхати? А раптом міг? У них там постійно нові катаклізми! А якщо йому щось зробив Карл чи той Орм?

Потік істеричних думок перервав електронний писк дверей. Сходами вниз спустився Ітан і озирнувся навкруги. На мить в голову закралася думка, що це мій справжній колишній, але раптом погляд чоловіка натрапив на мене і на губах розквітла посмішка. Зовсім не така, як у Ітана! Та й поза, і впевнена хода видавали іншого чоловіка.

Я глянула на скептично налаштованого Майкла і подалася вперед до Інгемара. Він одразу прийняв мене в обійми й прошепотів:

- Я знову тут.

- Я чекала, - дивилася на Ітана, але бачила перед собою іншого чоловіка. Ніколи раніше не розуміла, як можна перебуваючи з одним уявляти іншого, а тепер не просто уявляла, а справді бачила. Наче дивилася крізь тілесну оболонку на саму душу. За спиною кашлянув Майкл. Я здригнулася і відсторонилася від Інгемара, а він кинув у бік мого друга підозрілий погляд.

- Маре, це Майкл, - поспішила я познайомити чоловіків. Фотограф подолав відстань між нами та простягнув руку для привітання.

- Як, кажеш, тебе звуть? - недружньо уточнив Майкл, і мені почало здаватися, що ідея розповісти другові про все була надто необачною. Король запитливо глянув на мене. Я зітхнула, опустивши погляд:

- Я розповіла Майклу про те, що ми... подорожуємо світами, - чомусь здалося, що я поділилася з другом не тільки своїм секретом і, піднявши голову, додала винуватим тоном: - Мені просто здавалося, що я божеволію і потрібно було з кимось поговорити.

Інгемар подивився мені в очі, а потім усміхнувся й іронічно хмикнув:

- Судячи з усього, Майкл тобі не повірив, - потім він повернувся до чоловіка, що спостерігав за нами, і промовив: - Моє ім'я Інгемар Корхонен, король Веліанори.

Щось у тоні Мара змусило Майкла закрити рота і недовірливо насупитися. А можливо, це був сам погляд – сильний та впевнений. Але від тиші, що повисла над нами, мені стало незатишно, і я швидше попросила:

- Поїхали вже, адже ти хотів раніше прибути, Майкле. Давай за кермо, - я віддала другові ключі, а сама схопила за руку Інгемара і потягла до машини. Король подивився на автомобіль і спантеличено завмер біля відкритих дверей, роздивляючись салон.

- Залазь усередину, - поквапила я.

- А без цього ніяк не можна? - підняв брову Інгемар і скривився при цьому так, що я засміялася, не втримавшись:

- Тільки не кажи, що у тебе клаустрофобія.

- Це що таке? - уточнив монарх, усе ще з сумнівом придивляючись до машини. Майкл задумливо роздивлялися нас, стоячи біля дверей.

- Страх замкнених просторів, - пояснила я.

- Тоді, так, - серйозно підтвердив Інгемар. - Маги повітря взагалі не люблять тісні приміщення.

- А ми вікно відчинимо, - я натиснула кнопку і скло плавно опустилося. Але всередину Інгемар так і не поліз. Зневірившись, я сіла в салон перша, відсунулася до дальнього вікна і поплескала рукою по сидінню: - Маре, залізай, це абсолютно безпечно.

З горем навпіл король все ж опинився поруч зі мною. Машина рушила з місця.

– Куди ми? - поцікавився чоловік, оглядаючи оббитий сірою тканиною салон.

- До лісу, - буркнув Майкл. Погляд Інгемара одразу похолов, як і тон.

– Навіщо нам туди?

- Перевіримо, наскільки хороша твоя акторська гра, - продовжував відверто грубити Майкл, а я закотила очі, і встигла схопити Інгемара за руку:

- Маре, - тепер уже я поклала руку на щоку чоловікові й повернула його голову до себе, заглядаючи в очі. - Майкл просто… хоче переконатися, що мене не потрібно лікувати, і що ти справді не Ітан. Тому ми їдемо до ролевиків. Обіцяю, ми зможемо там нормально поговорити і… - я опустила очі й зітхнула: - І коли ти підеш, я не залишуся наодинці з Ітаном.

Мою руку перехопили. Інгемар ніжно погладив шкіру, потім торкнувся губами долоні. Поглянувши на нього, я проти волі посміхнулася. Прекрасно розуміла, що Майкл у дзеркало заднього виду спостерігає за тим, як я дивлюся на Ітана, але я бачила блакитні очі Мара. І саме це здавалося справжнісінькою магією.

- Згоден, тобі не варто залишатися з ним наодинці, - моїм пальцям дістався ще один поцілунок, а я схаменулась:

- А ти? Що сталося після того, як я прокинулась?

- Нічого особливого, - Інгемар відкинувся на спинку сидіння, не відпускаючи моєї руки. - Я простежив за тим як Альва прийшла до тями, до неї увірвалися фрейліни, а сам пішов по таємному ходу.