Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

Аглаї навіть здалося, що вона бачить привид Клотильди, який віддаляється від тіла. Злісно та мара поглянула на Аглаю, потім простягнула руки до Едди.

- Я ніяк тобі не допоможу, - Едда ще й мала великодушність пояснювати все примарній Клотильді. – Твоє тіло остаточно мертве. Жоден магічний камінь тобі не допоможе. Пам’ятаєш, я не змогла оживити навіть свого коханого.  

І Едда монотонним голосом почала промовляти свої заклинання. А потім, за декілька хвилин після Еддиних замовлянь, привид Клотильди почав зменшуватися і душа її вселилась в чарівне блакитне створіння. Метелик злетів, потріпав крильцями над непритомним Касієм і майнув кудись геть.

- Це єдине, що я могла для неї зробити. Нехай тепер вільно літає метеликом. Ходімо швидше, - схопила свою торбу, накинула ще плащ, в якому приїхала. – Я не знаю, коли він отямиться. Наче несильно вперіщила йому. Ох, як я хочу швидше покинути цей ненависний дім.

Уміння тверезо мислити нарешті повернулося до Аглаї. Вона  додумалася витягнути зброю із кишені непритомного Касія. А обшукуючи його, знайшла і ключ від покоїв Адама, і ключ від лабораторії. Забрала їх собі, звісно.

Тож вилетіли обидві красуні, тримаючись за руки, із тої камінної зали, мов нестримні вітри. Однак сіпнулися в різні боки.

Аглая хотіла бігти на другий поверх, бо ж треба було рятувати Адама, Едда прагнула нарешті побачити свого коханого, тож мала намір поспішити в оранжерею.  Певно, що графа перемістили туди, ще як Едда жила в маєтку, бо вона знала, куди бігти.

- Послухай, Еддо, - почала першою переконувати Аглая. – Треба негайно рятувати Адама. Він допоможе впоратися із цим скаженим Касієм.

- А ти хто взагалі? – дівчина висмикнула руку з долоні Аглаї й незадоволено заперечила. – Та байдуже, я вже дуже багато зробила для цього дому та його мешканців. Прийшов час і подбати про мого коханого. Тож бувай!

І розвернулася з наміром йти в оранжерею.

- Ні-ні, - схопила її знову за руку Аглая. – Якщо з тобою щось станеться, Адам навічно залишиться невидимим і ув’язненим у цьому домі. Хіба такої долі хотів би твій коханий для свого сина? Будь ласка, допоможи.

- А ти, бува, не дружина Адама? – вже начебто й вагалася острів’янка.

- Так, дружина. Касій ув’язнив мене в підвалі. Потім довелося вдавати, що закохана в нього, - вже й нервувати почала Аглая. – Ми втрачаємо час, прошу тебе. Ходімо швидше до Адама.

Але Едда чомусь не поспішала йти на другий поверх, а дорогоцінні секунди все спливали й спливали.