Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

- Ти впевнена, що цього разу все пройде добре? – непокоївся Касій. Адже пам’ятав, яким він побачив тіло вітчима, понівечене побічною дією магії. Ніби проштрикнули  зсередини величезними гострими голками.

- Так, - відповіла Едда, малюючи коло на паркетній дошці. – Батько сам заготовляв мені цей морганітовий порошок, що заговорений молитвами та окроплений магією духів. Він повністю позбавить прокляття.

- Що ж це шаман подобрішав враз? - пильно стежив Касій за кожним її рухом. Намагався зрозуміти, чи не привезла із собою острів’янка якийсь новий магічний камінь, про який він не знає.   

Едда завмерла на мить і уважно подивилася на руку Касія, на якій красувалася аметистова прикраса.

- Я пообіцяла йому, що повернуся якнайшвидше й привезу браслет у храм духів знову. Вони сердяться.

Про долю браслета Касій навіть не замислювався. Він думав про те, як йому вчинити опісля всього з Еддою. Адже накликати на себе гнів шамана та якесь прокляття знову він не хотів.

А під час цієї невимушеної розмови підійшов до високого каміна й непомітно погладив перевернуту антикварну вазу із широким горлом, що стояла на ліпленій камінній полиці. А потім дістав схований під перевернутою вазою невеличкий кишеньковий револьвер та маленьку пляшечку із чорною сипучою масою, і бігом засунув у кишеню штанів.

- Ти привезла багато різновидів магічних порошків? – спитав нібито байдужим тоном.

- Ні. Навіщо? Магія у вашому світі приносить лише зло. Я взяла із собою тільки те, що потребую: морганіт для зняття магічного впливу та олександрит, щоб бачити твоїх невидимих родичів. А ще в мене є андалузит, раптом щось піде не так і доведеться рятувати чиюсь душу. Але я сподіваюся, що доля мого коханого Едуарда нікого не спіткає із твоїх близьких. А де, до речі, вони?

Та щойно Едда це спитала, як зайшов барон Крісовський. Він був якийсь збуджений, сів поодаль у  крісло, нервово дриґаючи ногою.

- Мені треба працювати з кожною із них окремо, - навіщось звітувала перед Касієм Едда. - Щоб я зосередилася і зробила все правильно - так, як вчив мене тато. Ще потрібно стати в коло. І я окроплю тіло магічним порошком. 

- Хай першою буде мати, - визначив Касій. Барон щось там совгався, гикнув нерозбірливо та не наважився заперечувати. Бо одним поглядом своїм його син цю спробу протесту й зарубав. Баронові залишалося сподіватися лише на майстерність Едди, бо ж видно було, що хвилювався за графиню Євлампію.

Спасителька всього сімейства була, не зважаючи на обставини, доброзичливою та усміхненою, хоч і мала допомагати дружині свого коханого чоловіка.

Те, чого так прагнула графиня майже цілий рік, збулося за хвилини дві. Едда попросила її стати в коло, щось промовляла своєю мовою та щедро посипала магічним морганітом.

Блідо-рожева хмара ширилася по тому колу стовпом до самого верху, а коли почала поволі розчинятися, то побачили всі очевидці цього дійства якусь істеричну ейфорію. Бо графиня ахала й охала, нервово сміялася, обдивлялася свої руки та тіло. Барон кинувся до неї  блискавично попри свою огрядність. Обіймав її, заспокоював, всадовив на канапу.

- Ґеорґу, я видима, я видима, - повторювала без кінця й дозволяла йому цілувати свої руки.

Касій спостерігав за цієї сценою з виглядом режисера, який ставить найшедевральнішу свою виставу.

- То, може, ти вже нарешті зізнаєшся їй у своїх почуттях, - зверхньо покомандував батьком.

Барон знітився увесь, покрився червоними плямами та й пробелькотів щось таке незрозуміле:

- Євлампіє, я давно хотів сказати…Я знаю, все життя пройшло…Однак ніколи не пізно…Ба більше, в мене тепер розв’язані руки…

- Виведи матір на двір. Вона рік не була на вулиці. Нехай насолодиться сповна своїм садом, - давав підказки Касій, насмішкувато спостерігаючи за ними.

- Але ж Адам і Клотильда, - захвилювалася графиня, вже виходячи під руку з бароном. – Я б хотіла переконатися, що все пройде так само добре, як і в мене. Вони ж тут, так?

- Так, мамо, тут. Але йди краще відпочинь у саду та не поспішай. Ми все закінчимо, - чулася в голосі його якась глузливість та відчайдушна приреченість.

Та зовсім іншим, владним та жорстким, тоном наказав Едді знімати прокляття з Клотильди. Едда, повторюючи ті самі дії, час від часу зиркала на Касія, намагаючись, певно, зрозуміти причину таких різких змін настрою.

Якби Аглая перебувала в цей час у камінній залі, а не в підвалі, то вона б дуже здивувалася. Адже Клотильда, яка також стала видимою, була зовсім не схожа на свою щасливішу суперницю. Ото хіба що обидві блакитноокі білявки. Та й то, Клотильда мала, ймовірніше, якісь димчасто-сірі очі й волосся світло-русяве.

Вона, отримавши своє тіло, повелася інакше, ніж графиня. Спочатку напружено поглянула на Касія. Той по-змовницькому їй кивнув. І вже потім розійшлася у своїх радощах. То розцілувала спантеличену Едду, то кинулася обійматися із Касієм. А в процесі цих палких обіймань, отримала в  руки та сховала в складках своєї сукні дрібну темну пляшечку та невеликий кишеньковий револьвер.

Касій був наступним. Зняття прокляття з нього пройшло так само успішно й без сюрпризів. Єдине, що Едда попросила зняти браслет, щоб не відбулося нашарування магічних впливів. Бо ж саме браслет прокляття блокує. Тож вона  не може гарантувати, що все пройде успішно. Так тяжко здобутий трофей Касій із легкістю віддав їй. Едда ж сховала ту реліквію бігом у свою торбу.