Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська
І раптом згадалися описи каменів, які чомусь побіжно прочитала. Ох, їх же ж там багато було, з різноманітними властивостями. І, здається, був магічний камінь, що дозволяє набувати інакшої подоби. Якось на літеру «Т». Магічний турмалін!
І в ту саму мить осяяла Аглаю страшна здогадка. А якщо Клотильда мала цей турмалін? Чомусь же вона копошилася біля того ліжка. І просто магією набула собі Аглаїної зовнішності. Скільки Аглая чекала Касія у себе? Достатньо довго, щоб він встиг забрати у дворецького ключ від підвалу та передати бранці порошок. Та й через ґрати міг би просунути. Але ж ключ від лабораторії Касій знайшов у її, Аглаїній, присутності. Можливо, він раніше якимось чином дістався до магічного турмаліну.
І пригадався той випадок, коли вони разом з Адамом були в лабораторії та заверещала Сусанна, бо випустили ж пантеру, ну, тобто графа Едуарда. Поки спускалися, поки там балакали. Встиг би невидимий Касій поцупити порошок? Якщо знав, де він знаходиться, то зміг би.
Касій же дивився, мабуть, ніжно на Аглаю, але нагадував їй павука, що майстерно обліпив не лише своєю павутиною, а й небезпечними інтригами. Сів на підлогу, підсунувся ближче до ґрат.
- Вибач, крихітко, така угода у нас із Клоті. Ти ж знаєш, я не обманюю гарненьких дівчат. Тому скажу відверто, ти подобаєшся мені, красунечко. На відміну від Адама, я дійсно закохався в тебе. Але я маю дотриматися угоди. Не хвилюйся, я любитиму твоє тіло завжди, ніжно дбатиму про нього.
Аглаю це зовсім не втішило. Вона намагалася вловити, якісь слабкі місця, за що можна було б вчепитися й переконати його, щоб змінив рішення. Аж злилася на себе, що відчувала колись довіру та приязнь до нього. Він так підло її розіграв, щоб заманити у цю пастку. Думала лише, як би схитрувати й вибратися із цієї халепи.
- Ця дикунка Едда вправно вміє переносити душі з одного тіла в інше, тож я вирішив, що стану Адамом. Що я нині маю, як Касій? Який, до речі, для всіх мертвий. Абсолютно нічого! Хоча Едуард не збіднів би, якби якусь частину спадку залишив мені. Але ж ні! І титул, маєток, і величезні статки він залишив молодшому синові. Так, я не рідний, але ж про це ніхто не знає. Купити будинок якийсь своїй коханці – то ось, будь ласка, а дати невеликий капітал сину своєї дружини, який до того ж носить твоє прізвище, - зась! Тобі не здається це несправедливим, крихітко?
Це й справді було несправедливо, але ж Адама чомусь було шкода. Він же не винуватий в неправильних діях свого батька. Хай він негідник, але ж це фактично означало смерть для нього. Смерті Адама Аглая не хотіла, як і своєї. От, їй-право, піде від нього, якщо вибереться із цього клятого маєтку зі своєю душею та у своєму тілі.
Касій же тим часом, не припиняючи бавитися з її волоссям, грав жорстоко на її почуттях:
- А, можливо, ти хочеш бути моєю дружиною, Аглає? Клоті у свій час обрала його, чим завдала мені нестерпного болю. Я можу трішечки змінити початковий план. Для тебе ж нічого не зміниться. Ти так і залишишся графинею Домбровською, але вже з порядним та гідним твоєї любові Адамом?
Аглая, отримуючи цю пропозицію, розуміла, що треба якось рятувати свого поки ще наявного першого чоловіка, тож зі звабливою усмішкою промовила:
- Звісно, я тебе підтримую та дуже зла на нього за його брехню. Я приймаю твою пропозицію, Касію. Бо відчуваю, що ти мені не байдужий, - от вже ж переконливо брехала графиня Домбровська. З ким поведешся, як то кажуть. – Але чи не міг би ти мене звільнити? І ув’язнити знову Клотильду, якщо вона мені загрожує?
- Клотильда перебуває з матір’ю у її покоях. Навряд чи приходитиме до тебе, бо вона має завдання наглядати за матір’ю, щоб та не накоїла дурниць. Тож хай насолоджуються невидимим товариством одна одної, вони щось там в’яжуть чи плетуть, - і захихотів безсердечний. – І ти також, дівчинко, пробач. Поки я не впевнений у щирості твоїх слів. Можливо, якби ти мені довела, що справді відчуваєш до мене закоханість.
Нахабною рукою почав гладити її груди й розв’язувати пояс халата, який так надійно приховував напівпрозору нічну сорочку. Дідько! Аглая запанікувала. Одна справа – говорити те, що він бажає почути, інша робити – те, що він хоче. Хоч розуміла бідолашна, що близькість із ним – її шанс втекти, може якось вдарить ногою чи вкусить за язика. Однак такі огидні були ці нахабні ласки. Проте треба ж було терпіти. Принаймні хай хоч двері відімкне, а вона вже зорієнтується. Ідеї безладною купою роїлися в голові. Але, на щастя, ці любощі не мали продовження, бо почулося із вузенького відчиненого віконця стукотіння коліс по кам’яних доріжках. І вони обоє зрозуміли, що у маєток приїхали гості.
