Бар "На перехресті" - Тетяна Гуркало

— А як хлопчик народиться? — зацікавилася Міррет.

— Буде людиною. А ось його дружина вже може народити жабу, хоч і не обов'язково. І навіть онука в нього може бути жабою, хоч і нечасто.

— Ага, — сказала Міррет. — Ой, а звати вас як?

— Марія Іванівна, — представилася жаба.

— Майже цариця, — сказав Луї. — Їдемо далі?

— Звичайно! — дружно вирішили дівчата.

Аркалеля змогли підняти на ноги тільки після того, як майже цариця звалилася на землю і знову перетворилася на жабу. Але й після цього він йшов так, ніби на нього впало священне ельфійське дерево і добре приклало по маківці.

— А може, магія стріл справді має силу? — задумливо спитала Міррет у Луї.

Але некромант лише знизав плечима. Таких подробиць він не знав, він навіть казку про царівну-жабу пам'ятав невиразно. Та й то у спогадах ця жаба чомусь виходила заміж то за царевича, то за селянського сина.

***

Мурзик з'явився тоді, коли блідий і спітнілий Фініст встиг натягати дров, принагідно відтоптавши кілька вовчих хвостів, і води, мало не втопивши відро в колодязі. Після трудового подвигу добрий молодець сів на ганок перепочити, старанно ігноруючи вовків, які знов слухали саксофон Дженні. Вовки ігноруватися не хотіли. Дихання у Фініста збивалося, він рясно потів від жаху, а руки дрібно тремтіли. Незважаючи на все це, добрий молодець не йшов. Гордість не дозволяла. Дженні сидить і нічого.

Загалом, Мурзик Фініста врятував якщо не від смерті, то від ганьби точно — негоже добрим молодцям непритомніти як блідим заморським дівчатам.

Кіт, що вийшов з маленького порталу, якраз під його зріст, діловито озирнувся, спритно перестрибнув через вовка, стукнувши його по голові сумкою, яку тягнув за собою. Вовк у відповідь клацнув іклами, але зловити котячий хвіст не зумів.

— Ось, — сказав Мурзик, кидаючи сумку до ніг доброго молодця. — Пиріжки. З печінкою, сиром і кропом, з картоплею і перцем, з рубаним яйцем і цибулею, і з малиновим варенням. Ледве доніс.

— Дякую, — сказав Фініст, підхопив сумку і втік разом з нею в будиночку. Адже хороший привід.

— Дивний він якийсь, — пробурчав Мурзик, а Дженні тільки знизала плечима.

Кіт щось буркнув і пішов за Фіністом. Помилувався трохи тим, як добрий молодець жує пиріжок, явно не відчуваючи, що там за начинка, а потім заскочив на лаву і сказав:

— Мене знову бабуся з Ваською послали, причому поганими словами. Стверджували, що я морю тебе голодом. Можна подумати, я повинен дбати про твоє харчування. Супроводжувати тебе в подвигу і ловити дорогою мишей, щоб каша не була порожньою, чи що? Загалом, дивні вони жінки, що моя, що твоя, дарма, що різний вік, зате розум однаковий. Так от, послали вони мене, бо я невеликий і на відкриття порталів менше енергій їм потрібно. І передали, крім пиріжків, зачарований компас і карту до нього в комплекті. Кажуть, цим компасом колись якийсь дуже веселий пірат володів, та мабуть брешуть. Хіба віддасть пірат таку цінність добровільно?

Фініст покивав і витяг наступний пиріжок, який заштовхав у рот майже цілком.

— Голодне дитятко, холодне, — пробурчав кіт. — Так ось, карта там змінна, в який світ не потрапите, вона вас виведе туди, де слід шукати частину подвигу. Головне за компасом стежте. І на карту дивіться. Тоді мимо не пройдете. Подвиги завжди відбуваються в якихось помітних місцях, що відрізняються від решти пейзажу. Наприклад, там може бути печера посеред пустелі, або підводний човен посеред степу. Розумієш?

Фініст покивав і трохи покашляв, стукаючи себе кулаком по грудях, як самець орангутанга.

— Так, здається, все сказав, — з сумнівом промовив Мурзик. — Карта та компас у сумці під пиріжками, магією захищені від жиру, бруду та поганого поводження. Тому діставай дбайливо та користуйся акуратно. Втратити їх не зможеш навіть ти. Їх до тебе прив'язали, тож повернуться до тебе у будь-якому разі. А злодіїв ще й покарають… Ах, так, Васька веліла берегти спину, а моя баба користуватися мечем обережно. І обидві наказали не зв'язуватися із сумнівними жінками.

Фініст знову покивав, а потім, зумівши прожувати черговий пиріжок, сказав:

— Добре.

І чомусь здригнувся, наче на нього повіяв холодний вітер.

Двері відчинилися і в будиночок увійшла Дженні. Кіт, з недовірою подивився на Фініста, радісно підскочив на лаві і кинувся до неї, на ходу пояснюючи, що за компас і карта, і що з ними слід, а чого не варто робити. Дівчина слухала серйозно та уважно. А Фініст швидко їв пиріжки, наче боявся, що зараз хтось їх у нього забере.

***

Будиночок лісовика Фініст та Дженні залишили ближче до обіду. Добрий молодець на ходу доїдав пиріжки, голосно розхвалюючи дружину-розумницю, яка напекла їх так багато. Це його відволікало від вовків, з якими тепло прощалася Дженні.

Потім пригодники, слідуючи порадам лісовика, вийшли на дорогу. Фініст, сівши на узбіччі, дістав карту, розгорнув її і поклав поверх компас, який упевнено вказав на гірські вершини.

— Нам туди, — сказав Фініст, вказавши праворуч.

— А північ точно з того боку? — спитала Дженні, зазирнувши в карту і вказавши собі за спину.

Фініст знизав плечима, а потім, просто для того, щоб перевірити, що буде, розгорнув карту шкереберть. Компас одразу почав вказувати ліворуч.

— Справи, — пробурчав добрий молодець і почухав потилицю.

— Спершу нам треба визначитися, де північ, — рішуче сказала Дженні і подивилася на небо, затягнуте густими сірими хмарами. Сонце крізь них не проглядало і визначити, в який бік воно рухається, було неможливо.

— А може, краще південь пошукаємо? — невпевнено спитав Фініст.

— Як?

— А за мурашником. Вони завжди з південного боку дерева будуються, мені баба розповідала, коли не говорила про вовків.

Дженні в мурашниках не розбиралася, тому знизала плечима і погодилася.

А потім виявилось, що знайти в лісі мурашник не простіше, ніж роздивитися сонце крізь густі хмари. Спочатку Фініст завів Дженні в зарості папороті, заявивши, що мурахи цю рослину люблять. Добрий молодець довго й завзято заглядав під листя, але мурах так і не виявив. Зате невдовзі знайшов мурах на старому дереві, вони звідти тягали щось біле та липке.