Мер сидить на смерті - Андрій Процайло

— А можна я залишуся у вас? — запитав він.

Стійка витріщилася на нахабу. Не вірила своїм вухам.

— Для чого?

— Щоб зробити вас щасливою...

— Я люблю бути щасливою... — пробурмотіла Борислава. — Але не знаю, чи зможу?

— А я для чого? — наполягав Пилип. — Я допоможу...

Далі все було, як у кіно... Легко, невимушено, відверто...

Бориславі Болеславівні здавалося, що вона крутиться. У вирі насолоди..; А потім уперше за десятки років вона заснула без снодійного, зразу ж, без мук, наче провалилася у прірву із солодкою цукровою ватою, яку вона так любила в дитинстві і яку їй не дозволяла смакувати сувора матуся, бо, мовляв, шкідливо.

«Якщо доля є, то чому в ній немає логіки?» — все-таки якийсь клаптик мозку Стійкій не давав розслабитися на повну.

А вже над ранок снився Бориславі привид Домовина. Він її душив. А коханий Пилип її врятував... Ось так...

Люба виявилася господинею хоч куди!.. Такого стола накрила, що той аж млів від смакоти. Рум'яна картопелька, запечена курочка, оселедець, огірочки-помідорчики, квашена капуста, вінегрет і неймовірно духмяна улюблена Левова грибна юшка!

— Ну як? — запишався Борис, пихато презентуючи стіл.

— Чуєш ти, сухар енциклопедичний, не хизуйся чужою працею! Даю голову на відріз, що поки Люба готувала, ти захаращував мозок непотребом... Чи він тобі допомагав, Любочко?.. — звернувся Лев до дівчини.

— Та де там!.. — усміхнулася Люба. — Сидів за книжкою і навіть не дихав! Щоб я бува його не нахилила до роботи.

— То, може, того ледаря провчимо, га? Як півень провчив мишей?

— Та ні, хай попоїсть... — попросила дівчина. — Я жартую. Допомагав...

Борис стояв із складеними на грудях руками і тішився.

— Якщо я Круть, то ви, Леве Львовичу, — Верть... А покарані були обоє мишей... Так що без фанатизму...

— Гаразд. Я чув, ти маєш сенсацію... Заради сенсації будеш їсти...

— Ви справжній дипломат, Леве Львовичу, — похвалила Безрукого дівчина.

— Що є, то є... — погодився вундеркінд. — Але сенсацію мені підказала знову ж таки Люба. І я не зможу їсти, якщо зразу ж нею не поділюся...

— Є пропозиція об'єднати сенсацію із смакуванням, — запропонувала Марі.

Лев і Борис одночасно погладили свої животи. І наче за командою вигукнули:

— Приймається!..

— Ну хіба не Круть і Верть?.. — усміхнулася Любі Марі. Дівчина на те лише здвигнула плечима і засяяла, як новорічна гірлянда.

Коли під акомпанемент компліментів для Люби та її вдячний рум'янець трохи попоїли, Борис не витримав, зірвався з-за столу і за секунду-другу повернувся з роздрукованою на кольоровому принтері на цілий аркуш світлиною. Показав Левові.

— Моя Змія?.. — Безрукий скривився. На фото в повен зріст красувалася Борислава Болеславівна. — Ти що, скупендро, хочеш мені зіпсувати апетит?.. Вирішив на другові зекономити?..

— Змія, маєте рацію... — загадково мовив Борис. — Але не тільки ваша... Придивіться уважніше...

Безрукий втупився у Стійку. Через плече на фото зазирнула Марі.

— О Боже! — вигукнула вона і аж відсахнулася від аркуша.

— Що таке?

— Хіба не бачиш? Придивися до грудей...

Лев повернув голову до дружини.

— Не сміши, кохана!.. Хіба там є на що дивитися?.. — І прикусив собі язика. Бо з-за пазухи Стійкої визирала справжня змія!..

— Значить, я не помилявся... — прошепотів збентежено. — Змія є змія. А для чого вона з нею носиться? — запитав Бориса, розуміючи, що саме в цій гадюці нинішній вундеркіндів сюрприз.

— Очевидно, змія має вивести вашу колегу Бориславу Болеславівну на кам'яного лева. Вони обходили з нею вже півміста. Це те, що я встиг засікти.

— Серйозно...

— Ще не все, — продовжував вундеркінд. — Скоріш за все, ця змія в обумовлений час і має викрасти душу Львова.

— Ти натякаєш, що душа Львова може оселитися в зміюці?

— Так. І це буде її ув'язнення, так би мовити. А може, навіть і смерть.

— О Господи!

— І я так кажу. Але, як завжди, є шанс. І його знову вгледіла моя Люба. — Навіть не вірилося, що перевчений сухар Борис може мати такий ніжний голос. Люба аж зашарілася. Марі розпливлася в блаженній усмішці, бо щире наївне кохання цих «дітей» її радувало. Лев перестав сьорбати другу порцію грибної юшки.

— Кажи!.. — підігнав вундеркінда.