Мер сидить на смерті - Андрій Процайло

— Що за цирк, ти здуріла? — запитав спантеличено.

— Якби я не послухала пані Стефи і не пообіцяла їй з тобою серйозно поговорити, комусь із нас треба було б піти у декретну відпустку, щоб доглядати за Ганнусею, — сміялася Марі.

— Ясно, — буркнув Лев. — Отже я, тільки ти вийшла з хати, погнав до коханки? А старушенція захворіла спеціально, щоб раз і назавжди вивести мене на чисту воду. Ото уява!.. Старій відьмі складати б детективи!

— Точно. До речі, а де ви були?

— Гуляли.

— І що?

— Бачили голуба.

Ганнуся, як почула про пташку, заплескала в долоні.

— І все? — Марі таки брали підозри.

— Все.

— Вірю, — сказала вона. — Але не тобі, Безрукий, а Ганнусі...

— Хто б сумнівався.

І тут Марі видала на своєму обличчі загадку, яка свідчила, що вона щось замислила.

— Не мучся, — буркнув Лев. — Викладай, чим на цей раз ти надумала мене навантажити.

— Я знаю, Леве, що тебе витягнути з дому важче, ніж випхати з гаража трактора... — почала Марі здалеку.

— Стає цікаво.

— Словом, я випадково нині зустріла на вулиці наших голуб'ят... Бориса і Любу... Йшли собі за ручки, як ангелочки... Я так за них рада!..

— Конкретніше...

— Вони запросили нас увечері в гості.

— Куди?

— До Бориса додому. Його батьки вранці знову полетіли на якусь конференцію. На три дні.

— Давно пора! — потер руки Лев. — Досить уже годувати цього ненаситного сухоребрика! Треба трохи його об'їсти!

— То ти не проти?

— Звичайно, ні.

— Тоді мусиш посидіти з Ганнусею, а я щось спечу. Не підемо ж із порожніми руками.

— Але... — спробував заперечити Безрукий. — Мені треба на годинку вискочити!

— Куди?

— До коханки!

— Що, так уже не терпиться?

— Дуже сильно! — Лев згріб Марі в обійми. Це був його найкращий прийом. Із таких обіймів вона звільнялася дуже розуміючою...

— Добре, — нарешті видихнула. — Але коли будеш повертатися, зателефонуй. Щоб я встигла випровадити пані Стефу. Вона переживає, щоб ти часом не дізнався, що вона імітує хворобу.

— Домовились.

— Ага, Борис казав, що має сенсацію! — згадала Марі.

— Та він сам ходяча сенсація! — І Безрукий вибіг з квартири. На сходовій клітці перед дверима сусідки зобразив нещасного розбитого чоловіка.

Коли виходив з під'їзду, почув, як зарипіли старі дерев'яні двері пані Стефи. Стара подибала втішатися перемогою...

Борислава Болеславівна була сама не своя. Будь-яка робота падала в неї з рук. Збігала на кафедру, всіх там вичитала, переглянула електронну пошту і з прихованим діагнозом «відьма!», який їй поставили підлеглі вчені-етнографи, полетіла додому.

У грудях Стійкої відбувалася справжня бійня. Навіть змія Зоя не могла своїм сичанням її втихомирити. Борислава відчувала, що в ній бунтує привид Домовина, хоче щось сказати, але вона нічого не могла збагнути... І від того жінку брав відчай... Для експерименту Стійка із Зоєю за пазухою пройшлася ще біля декількох храмів — поблизу них їй паморочилося, але не було так зле, як біля собору Святого Юра... Що ж коїться?..

А найбільше мучила Бориславу Болеславівну сьогоднішня вистава з Лавником, на яку вона потрапила випадково, бо ноги самі вирвали її з кабінету і понесли на площу Святого Юра. Ще такого не бачила, щоб два бугаї покірно дивилися, як чоловік в літах трощить їхнє авто... Чудасія!.. Зоряна теж не змогла зайти на територію собору. А Ярема навіть не намагався... На Ярему останнім часом у неї взагалі алергія!.. Не те щоб перебувати поруч, від однієї думки про нього її тіпало...

Вечір підкрадався до самотньої квартири Стійкої і навівав чорну нудьгу... «Для чого живу? — запитувала себе Борислава. — Чому мене так Бог обікрав? Дав життя, а про долю забув...» Стійка й сама забула, що все своє життя була переконана, що людина — сама творець своєї долі...

Борислава набрала повну ванну гарячої води, насипала багато морської солі. Може, витягне з неї нечисть. Адже її рідна етнографія каже, що всіляка потолоч боїться солоного. Роздяглася, обережно опустила ноги у гарячу ванну, бо пекло, і... Заспівав дверний дзвінок. Її улюбленого Баха. Вже й призабула цю мелодію — ніхто до Стійкої не приходив.

Самій собі на диво Борислава зраділа, що хтось посмів її потурбувати. Швиденько, як молода кобилка, вистрибнула з води, витерлася так-сяк, накинула довгого махрового халата і пішла відчиняти.

На порозі стояв розгублений і розчарований Пилип.