Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

Дійти до Дарки Натин не встиг. Лялянівель його впіймав за лікоть і смикнув назад. А потім став так, щоб перекрити шлях до дівчини. Вона навіть нервово хихикнула. Здається, саме на це сподівалася, але виглядає воно досить весело і зовсім не героїчно.

— Чого тобі від неї треба? — суворо спитав світлий.

— Так, перевірив одну теорію, — по котячому прижмурився темний, а потім підморгнув Дарці. — Цікава така теорія. Несподівана. І якби не мої навички, нічого б я не помітив.

— Яка ще теорія? — ще суворіше спитав Лялянівель.

— Що світлі родичі сліпі і погано себе чують. Саме через те, що ви постійно свої емоції зглажуєте, пропускаєте через себе, як ту воду через сито. А того, що залишається, замало щоб відразу правильно все зрозуміти.

І посміхнувся. Нахабно. Дарка навіть про кочергу згадала.

А Лялянівель до неї обернувся і подивився якось дивно. З такою собі сумішшю сумнівів і одночасно надії, а потім все пропало і його обличчя знову стало ляльковим.

— Не лізь не в свої справи, — беземоційно велів темному. — Воно тебе не стосується.

Темний фиркнув, як тої їжак і широченно посміхнувся. А Дарка раптом зрозуміла чим темні від світлих відрізняються. Саме ось цими проявами емоцій. Якщо в світлих їх майже непомітно, то в темних занадто багато, або навіть занадто яскраво.

— А коли це ваше вміння відсторонено спостерігати світ і себе в ньому бере і не спрацьовує, ви такі страшні стаєте, — і не подумав перестати лізти не в свої справи Нетин. — Спостерігати за вами дуже весело, хоча на очі вам краще не попадатися. Уявляєш, — подивився він на Дарку, — коли ми в останнє воювали, цих дурнів було в двадцять раз менше, ніж нас. У них таку дурнуваті шлюбні традиції, що дивно, що не в сорок разів. У нас жінка вже третього чоловіка вигнала і п’яту дитину народила… хоча це рідкість, скоріше дитина буде теж третя… Так, у нас набрид, зрозуміла, що не він, і вигнала. Ну, чи сам втік, якщо першим зрозумів…

— У них родовід ведеться по жіночій лінії, — пояснив Дарці Лялянівель, обдарувавши темного скептичним поглядом. — І більша частина спадщини дістається дочкам…

— Я не про це, — махнув рукою темний. — У нас ось так. Сподобалися, зійшлися, одружилися. Чи не дуже сподобалися, але вирішили, що то буде вигідно, чи діти повинні народитися дуже розумними, чи ще щось. Ось. А у цих… Ці півстоліття придивляються одне до одного, потім ще пів ведуть переговори, домовляються, одружуються, ну, народжують. Одну дитину. Другу можуть народити, коли перша вже буде доросла і самостійна. А можуть і не народити, якщо ростити першу не дуже сподобалося, хоча це рідкість. Найчастіше у них в парі двоє дітей і все. Буває більше, не часто, але менше, це вже зовсім рідкість. Ось таке співвідношення. Так що нас було набагато більше. Та й схожі вони в своєму лісі на тіні. Здавалося, чого там складного, прийти, прокласти собі дорогу до палацу… Хто ж знав, що коли в них починають горіти емоції, співвідношення один до двадцяти недостатньо щоб хоча б половину шляху до палацу пройти? В легендах воно було, але хто в ті легенди серйозно вірить? А тут ось так. А потім вони ще й до нас в гості полізли і стало зовсім весело. Але то війна. А ось в мирному житті подивитись на світлого, який перестав бути тінню мені б хотілося. І я це не пропущу.

Лялянівель тихо щось сказав. Можливо навіть лайку. На що Нетин тільки посміхнувся.

— Добре, — сказала Дарка і махнула кочергою. А чого вони тут їй голову своїм співвідношенням морочать? Те, що світлі навіщось ховають емоції, вона вже і так зрозуміла. А те, що вони, коли не ховають, сильніші за темних, її взагалі не стосується. Воювати з ельфами вона не збиралася. А якщо когось здоровенного і дурного візьме і приб’є ненароком, так то будуть проблеми самого бовдура. — Ви мені хотіли пояснити чому розпочали бійку і хто і як про це попросив.

Ельфи переглянулися. Мабуть не пам’ятали за собою подібних бажать, але відхрещуватися не стали.

— Це легенда є в темних, — сказав Лялянівель. — Про те, як одному шпигуну потрібно було щось важливе розповісти старшому сину гостя. А щоб ніхто нічого не запідозрив, розповів він під час бійки, яка розпочалася через те, що він дружину цього сина назвав росою. Блідою, прозорою, схожою на її діда, світлого ельфа.

— Ага, — видихнула дівчина і навіть кочергу опустила. — І ти з радістю кидаєшся бити всіх, хто тобі зробить натяк, можливо зробить натяк на цю дивну історію? Ні, чогось я дуже сильно не розумію, — призналась Дарка.

Навіть цікаво, це ельфи такі дивні, чи чоловіки взагалі? Просто вона цього не помічала, приводу не було.

Ельфи на неї подивилися з виразами на обличчі «а що не так?». Потім переглянулися.

— Що, справді натяк, що потрібно поговорити? — здивувалася дівчина.

— Причому так, щоб нас потім не запідозрили в хороших відносинах, — старанно покивав Нетин.

Ну, так, які тут хороші відносини, якщо чоловік кидається пику бити, як і обіцяв з самого початку, а дружина ще й обливається. А те, що потім разом втекли, так то, щоб варту не нервувати. Ніхто ж не бачив, що вони разом кудись іще й дійшли.

— Добре, — сказала Дарка, вирішивши не обзивати ельфів. Ну побилися, з ким не буває? У Лялянівеля синець трохи нижче правої вилиці, так що? Може він думає, що так в нього більш мужній вигляд. У Нетина фізіономія теж не неушкоджена. — Добре. І що ж це за така страшна таємниця, що потрібно пики бити?

— Та не страшна. Всього лише про контрабандистів. Можливо навіть тих, які ваше яйце комусь продали, — посміхнувся темний.

— І? — надавила голосом Дарка, як на неакуратного вантажника, відчуваючи, що це не головне.

— І вони, напевно, знають, що той, хто здається світлим ельфом, не обов’язково він, — відповів Нетин.

— І? — повторилась Дарка. Темнить цей темний.

Лялянівель підтримав її голосним хмиком.

— Ну, вам же хочеться знати хто і навіщо той дивний символ малював.

І посміхнувся.