Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
Билися ельфи з пристрастю і явним бажанням. Дарка не вмішувалась. Ну, не повбивають вони один одного. Мабуть. А їй прицілитися саме в противника Лялянівеля було б складно. Занадто швидко рухаються. Розмахнешся, щоб врізати по одній блондинистій голові, а попадеш по іншій. Чи взагалі не попадеш, бо вони вже третій стіл полетіли збивати, а вона все ще ось тут кочергою махає. Та і взагалі, по голові їх краще не бити. У них і так з тими головами щось не в порядку.
Звідки з’явилася четвірка вартових, дівчина, котра намагалася слідкувати за боєм, не зрозуміла. Але мабуть через кухню прийшли, повинен там бути ще один вхід. А ходити через зал, по якому ельфи літають, розмахуючи руками і ногами, то таке. Ще не розминешся з ними.
— Що тут у вас? — спитав найстарший з вартових і погладив пальцем руді вуса. Задумливо так погладив, багатозначно.
— Б’ються, — лаконічно відповіла Дарка і про всяк випадок посміхнулася. Стримано посміхнулася, не демонструючи особливо не зовсім людський прикус.
— Чому? — доброзичливо подивився на неї вартовий.
— Бо світлі ельфійки, як роса. Тендітні, прозорі і прекрасні, — чесно сказала дівчина. А що вона іще могла сказати?
— Отакої, — здивовано глянув спочатку на неї, а потім на ельфів чоловік. — Треба сказати хлопцям, щоб росою їх випадково не назвали.
Дарка кивнула.
Вартові трохи потопталися.
— Рознімати будемо? — з сумнівом спитав один з молодших вартових.
— Спробуй їх схопи для початку, — ще з більшим сумнівом сказав другий.
— Пиво, — про щось своє, близьке і майже рідне нагадав третій.
— Та вони як коти, ще подряпають, — не перестав сумніватися другий.
— Коти! — осяяло Дарку. Вона огляділась, вручила свою кочергу найстаршому з вартових (він точно не загубить, по обличчю видно) і кинулась на кухню. — Відро з водою є?! — гаркнула так, що дівчата, котрі ледь встигли сахнутися від дверей, дружно підскочили, а великий чоловік, покинувший напризволяще стійку, рвучко прижав до грудей черпак.
— Навіщо? — обережно спитала одна з дівчат.
— Треба! — знову гаркнула Дарка.
Відра видно не було, мабуть тут вода з колодязя сама по трубам тече з допомогою амулета. Зате води встигли набрати в досить велику каструлю. Ось до неї Дарка і кинулася. Схопила за вуха і під здивованими поглядами присутніх понесла до дверей, котрі, зараза, відчинялися в бік кухні, а не зали.
— Двері відчиніть, швидко! — веліла дівчина таким тоном, що чоловік з черпаком кинувся відчиняти з усіх ніг, ледве не впав в процесі. Мабуть подумав, що там пожежа почалася. Відчинив, придержав і, здається, навіть охоронний символ намалював в повітрі за спиною. Чимось таким тепленьким і приємним повіяло перед тим, як двері зачинилися.
В залі нічого не змінилося. Ельфи махали руками-ногами і літали то туди, то сюди. Осіннє листя, мабуть, зображали. Вартові стояли і дивилися. Кочерга нікуди не поділася.
— Ага, — ласкаво сказала Дарка.
Зробила ще декілька кроків вперед, подивилась куди ельфи знову полетять і вилила воду так, щоб вони з нею не розминулися. Окомір у дівчини був непоганий. Вода досить холодна. Ельфи дрібні. Так що бій на цьому і закінчився, бо бійці відскочили в різні боки і почали обтрушуватись.
— Точно коти, — фиркнула Дарка, поклала каструлю на стійку і рішуче відібрала у вартового кочергу. А то раптом коти помститися за поливання захочуть? Потрібно ж їй якось захищатися.
— Так, що тут сталося? — спитав найстарший вартовий і зробив крок до ельфів.
Який хоробрий чоловік.
Хоча, можливо, у нього дуже хороші захисні амулети.
***
Мокрі ельфи сиділи на траві. На невеликій галявині посеред чужого, зарослого лопухами і бузиною саду. Причому, цей сад вони знайшли самі, Дарці навіть здалося, що по нюху.
З неба на ельфів дивилося яскраве сонце. З-під яблуні-дички, невеликої і якоїсь покрученої — Дарка. А з бузинової гілочки горобець. І всім було дуже цікаво за що ж ці два придурка заплатили вартовим і чоловікові, котрий повернувся за стійку? Ні, те, що вартовим від щирого серця оплатили пиво, обіцяючи вести себе добре, це якраз зрозуміло чому і за що. Тут або тікати, а воно для репутації так собі. Або йти писати пояснювальну записку і відробляти провину. Або… Купити вартовим пиво простіше, навіть саме дороге і рідкісне, котре взагалі в стазі тримають для особливих гостей. А ось чому ці два придурка розпочали бійку, точно знаючи, що без уваги її не залишать…
— Так… — нарешті не витримала дівчина, бо ельфи, здавалося от-от заснуть під яскравим сонцем. І не прокинуться, поки не висохнуть. Принципово не прокинуться.
Лялянівель на неї подивився, потім перевів погляд на темного і теж сказав:
— Так!
Натин, як по команді, підскочив на ноги і став ходити туди-сюди. Немов захотів всі бур’яни на галявині витоптати. Недостатньо вони для нього естетичні. А ось в витоптаному вигляді, будуть саме те що треба.
Світлий теж встав, потягнувся, гарно повів плечима, обліпленими мокрою сорочкою і, ні на кого не дивлячись, заявив:
— Це він попросив мене розпочати бійку.
— Коли? — здивувалася Дарка. Щось вона нічого такого не пам’ятала.
— Сьогодні, — впевнено відповів Лялянівель.
Темний на мить зупинився і загадково хихикнув. А потім пішов до Дарки. Рішуче так. Їй аж заховатися за спину Лялянівеля захотілося. Чоловік він їй, чи хто? Значить захищати повинен від інших ненормальних ельфів.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно