Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

Нетин був найнабридливішим ельфом у світі. Або Дарка просто про них нічого не знала. Він довго вмовляв Лялянівеля бути його ворогом в саду. Навіть коли світлий вирішив попрощатися і піти, ішов слідом і розповідав, що це буде весело. А коли зарослий сад закінчився, життерадісно сказав, що все одно не відчепиться і кудись пішов.

Судячи по обличчю Лялянівеля, точно не відчепиться.

Іще цей день порадував Дарку новою зустріччю з Мархою. Нажаль, троюрідна сестра — рятівниця чужих чоловіків — була не одна, а зі зграйкою подруг. Тому хапати цю курку за розшитий квіточками ліф сукні і трясти, поки мізки на місце не стануть, Дарка не ризикнула. Можливо навіть даремно. Та й навряд би ті подружки кинулись їй на допомогу. А ось почати голосити могли, а там якісь лицарі і герої обов’язково б прибігли.

— От зараза, — сумно сказала Дарка, коли Марха, побачивши її і ельфа, ось сказала подружкам і майже побігла назустріч. — Зараз знову про спасіння нас обох начне розповідати.

І помилилася. Тому що ця курка навіть вітатися не стала. Витріщилася на Лялянівеля так, мов побачила щось дуже страшне. Можливо навіть якийсь провісник століття нещасть. Витріщилась, видихнула так, що крила носа роздулися і перевела недобрий погляд на родичку.

— Привіт, — про всяк випадок сказала Дарка, а то ця зараза вже якось скаржилася всім родичам підряд, що сестричка її не поважає, не помічає, доброго дня навіть не каже.

— Ти! — змією зашипіла та.

— Я, — погодилася Дарка. А що тут ще скажеш?

Марха ледь не захлиснулася вдихом. Закашлялася, а потім стала дивитися і зовсім страшно. Як та смерть-діва на ілюстрації з книжки про недобрих північних духів.

— Як ти могла?! — спитала прижмуривши очі.

— Могла? — перепитала Дарка. Що ця дурепа собі надумала?

Марха аж підскочила і почала голосно дихати, з шипінням, як кішка, незадоволена тим, що її чіпають.

— Що, бідний хлопець так не хотів мати з тобою справ, що ти його побила? Та що ти за жінка? — прозвучало дуже зло, патетично і з осудом.

Дівчата на задньому плані зашушукалися і захихикали.

Лялянівель з незрозумілим інтересом подивився на Дарку.

А вона сама тільки й змогла відповісти на це запитання:

— Дурепа!

Після чого схопила Лялянівеля за руку, розвернулася, махнула кочергою в сторону Мархи, щоб слідом не побігла і пішла додому.

Дурепа щось кричала вслід, але Дарка її не слухала принципово. Рахувала в голос кроки, щоб не чути. І не оберталася. Хоча не здивувалася б, якби ця ідіотка каміння вслід почала кидати. Мабуть побоялася в ельфа попасти, рятівниця нещасна. І крок Дарка сповільнила лише коли затягнула чоловіка в провулок, по якому можна було дійти до хвіртки, а через неї попасти в рідний сад.

— А хочете, я її тихенечко уб’ю? — спитав Нетин, висунувши голову з першого ж трапившогося на шляху куща жасмину.

— Ні! — гаркнула зла Дарка і замахнулася на нього кочергою. Голова тут же пропала. — Сама цю ідіотку придушу! Хихикають вони!

— Ну, орчанки справді можуть чоловіка побити, особливо якщо дружини разом зберуться, — пояснили кущі. — Але завжди за діло. Пропив там щось, програв, чи дозволив вкрасти.

— А ну, пропади! Бо я варті наскаржусь що ти по чужих садах лазиш! Мабуть вкрасти у нас щось хочеш!

— А я розповім, що ти темний, — загадково пообіцяв Лялянівель про якого Дарка майже забула, така була сердита.

— Нелюди, — обізвався кущ жасмину. — А я міг нічого вам не говорити про крадіжку. От би ви здивувалися, що від вас якісь дивні люди, чи не люди, чогось хочуть.

— Згинь! — рявкнула Дарка і запустила в кущ кочергою.

— Яка зла жінка, — з захопленням сказав Нетин, вивалившись з куща і широченно посміхнувшись.

— Та щоб тебе! — від щирого серця побажала Дарка і просто махнула рукою.

І на цей раз вона навіть відчула свою магію. Було дуже схоже на те, що вона відчувала, коли Лялянівель намагався її вчити. Тільки гостріше, яскравіше і сильніше. Так, вона відчула, але втримати не змогла, хоч і зробила відповідний рух. Магія вдарила по землі кулаком з густого повітря і бризнула у всі боки гарячими вітрами. Зірвала половину листя з куща, штовхнула на землю набридливого темного ельфа і навіть трохи потягнула його за собою, і вдарилась об сливу так, що з неї недозрілі сливки посипалися.

— О, тепер я розумію навіщо амулети, — радісно вишкірився Нетин.

Дарка знову махнула і він, на заздрість всім тарганам, шмигнув в кущі. Де і пропав, не потривоживши жодну гілку.

Магія проявляти себе вдруге чомусь не захотіла. Дівчина зітхнула, опустила руку і тільки зараз помітила, що зі всієї сили стискає долоню Лялянівеля. А він стоїть спокійний такий. Мабуть десь глибоко в своїй нелюдській душі боїться, що якщо приверне до себе увагу, теж отримає вітром по макітрі.

— Ну от що це таке?! — сердито сказала Дарка, відпустила ельфа і пішла далі.

Їй потрібно було попити чаю, заспокоїтися і придумати, що б таке сказати дурній рятівниці ельфів, щоб вона не довела до сказу і не перетворилась на загадкову пляму на стіні. Або стелі. На стелі вона б виглядала краще. Ідіотка! І тепер разом з подружками точно розпатякає свою версію побиття ельфа всім, кого зустріне. А потім рятувати припреться. Можливо навіть не одна.

— Зараз я цей синець приберу і нехай доводить, що він був, — сказав за спиною Лялянівель.

І Дарка на ходу підскочила, бо знову примудрилася забути, що він поруч. Ні, заспокоїтися дуже треба. А то ж приб’є сестричку.

І як раніше її не прибила? Мабуть вміє вчасно відступати, на відміну від одного темного бовдура.

— Лялянівель, а амулети, щоб стримати подібний вітер, бувають?

— Він і так його стримав, — серйозно сказав ельф і пішов поруч. — Потрібно тренуватися, дресирувати магію. Щоб не кидалася, коли не треба.

— Так, потрібно, — погодилася Дарка. — А я ще навіть в крамницю не зайшла сьогодні. Ех.