Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- Добре, забули. Сподіваюся кухня ще відкрита.

Визирнула за двері і попросила охорону передати служниці, щоб принесла чаю з печивом. Не хочу викликати у неї підозри, а тому переб’юся сьогодні солодощами. Тим більше що вже вирішила не шкодувати фігури. Повершувшись назад, зрозуміла, що дракон так і сидить на дивані, не торкаючись м’яса. Сіла навпроти нього у крісло.

- Смачного. – видавив Ельдар, непіднімаючи очей. Вся ситуація нагадувала шкільну сцену, в якій я – сурова учителька, а він – нашкодивший учень, котрого слід покарати... Ці думки викликали на моєму обличчі ледь помітну усмішку.

- Дякую. Я не голодна. – в ту ж мить шлунок по-зрадницьки забурчав, викриваючи брехню.

Ельдар поник ще більше, а потім різко зірвався і вистрибнув з балкону. Я ошарашено подивилася йому в слід, залишившись сидіти у кріслі. Мда.. настільки непередбачуваного та короткого побачення у мене ще не було. Проте сил переживати через це та аналізувати вчинок ящура теж.

Безсонна ніч та навантажений день давалися в знаки, а гаряча вода лише вивільнила накопичену в організмі втому. Тому єдине, чого я зараз бажала – це набити свій шлунок та влягтися у м’яке ліжечко. Слава Творцю, Асія принесла чай з вишневим пирогом! Коли служниця забирала від мене тарілку з пошматованою птицею я сором’язливо заховала погляд за чашкою. На щастя, якщо та і здивувалася, то виду не подала.

Коли я відправила до рота останній шматочок випічки та блаженно запила смаколик трав’яним чаєм, посеред кімнати знову з’явився оголений силует. Здається я вже звикла постійно бачити повелителя драконів в усій красі, так як жодний мускул на моєму обличчі не здригнувся від цього видовища. Він обігнув диван та протягнув мені паперовий згорток.

- Це тобі. Щиро прошу вибачення, що так нахабно привласнив собі твою вечерю. Сподіваюся, це хоч трошки загладить мою провину. – рука автоматично потягнулася за неочікуваним подарунком.

Відставивши чашку, розкрила пакунок. Всередині були сухофрукти. Я аж запищала від радості! Обожнюю сушені фініки, інжир та курагу, але звідки він міг знати? Підняла на Ельдара щасливі очі, той саме обперезувався моїм другим рушником, що я полишила на дивані.

- Дякую. Це мої улюблені солодощі. Як ти дізнався?

- Справді? – щиро здивувався дракон. – Я не знав. Просто обрав те, що сам люблю. – знизав плечима перевертень та налив собі чаю. Після такого зізнання, я не могла не поділитися.

- Пригощайся. – протягнула йому кілька фініків та інжир. Той недовірливо прийняв частування.

- Дякую, але я тобі приніс. – із задоволенням відправив суховрукт до рота. Я зробила те ж саме. Як же смачно!

- Тут на двох вистачить. Тим більше я вже повечеряла і не голодна. – відкидаюся розслаблено на спинку, прикриваю повіки і закидаю нога за ногу.

- Це добре. – лунає десь на фоні відповідь дракона, проте сил і бажання підтримувати світську бесіду в мене катма.

Він щось питає мене про день, про справи. Я мугикаючи та позіхаючи розказую йому про хворобу Аламеї. Ельдар нічого не чув про магічну кому. Я ділюся з ним підозрами, про причетність менталістів, а ще прошу не приходити, бо Аламея пророкувала загибель близького чоловіка.

- Ти турбуєшся про мене. Це так мило. – почулося зовсім близько, я через силу відкрила очі і зустрілася з пристрасним чорним поглядом. – Не бійся за мене. Головне бережи себе і все буде добре. – його пальці лягли на моє підборіддя, змушуючи його припіднятися. – Домовилися? – видихає він непристойно близько.

- Так... – погоджуюся я і в наступну мить його вуста накривають мої ніжним, майже цнотливим поцілунком.

Я піднімаю руки, аби обвити його шию та притягнути міцніше до себе, проте Ельдар зупиняє мене, обриваючи поцілунок.

- Ти втомлена. Я віднесу тебе у ліжко. – мовчки підіймає мене на руки та несе у спальню. Я теж мовчу, бо навіть не знаю як реагувати на такий швидкий темп розвитку наших стосунків, попри те, що все моє єство явно бажало цього чоловіка.

Коли він уклав мене на подушки та ніжно поцілував у носик, я все ж наважилася порушити мовчанку.

- Не йди. – коротки поблагала його. Ельдар тепло посміхнувся.

- Ти маєш відпочити. Я прийду завтра, обіцяю. – дракон нахилився, аби на прощання поцілувати мене у щічку, проте я підставила вуста.

На щастя Ельдар не розірвав поцілунку: одною рукою він припідняв мене за потилицю, а іншою обвив за талію, притягуючи до себе. Навіть не зрозуміла в який момент його язик почав нишпорити в моєму роті, проте не вагаючись, відповіла тим же і ми сплелися у пристрасному танкові. Минуло з кілька хвилин, перш ніж дракон знайшов в собі сили відсторонитися. Було очевидно, що йому боляче це робити в тій самій мірі, що і мені.

- Ми обов’язково продовжимо, але не сьогодні. Пробач. – ніжно погладив мою щоку кісточками пальців. – Солодких снів і до завтра.

- До завтра. – видихаю йому вслід.

Не дивно, що ніч пройшла далеко не спокійно. Збуджена непогашеною пристрастю, я ще довго вертілася у ліжку. І коли нарешті змогла провалитися в солодке марево, у мій сон увірвався жах. Розбиті стіни замку, мертві тіла драконів та людей, з моїх рук капає багряними струмочками кров, зрошуючи червоними каплями блакитний шовк сукні. Раптом якась тінь затулила собою сонце і я підіймаю погляд щоб побачити жовті блискітки зміїних очей...