Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- Навряд чи вона мала на увазі шлюбну зраду. – роздумував уголос архіваріус поки я нишпорила стелажем у пошуках необхідного фоліанту. – Я знаю лише про три загальні домовленості між кланами, які не можна порушувати: 1) покидати Тею, 2) відкривати браму без участі інших старішин і останнє – заклинати один одного.

- Тоді я була свідком як мінімум одного порушення. – відповіла я, розкриваючи Хроніки на 16 розділі.

- Ти бачила як Саркіс заклинав Горація і Аламею?! – Ігнотус злякано притиснув свої напівпрозорі руки до таких же вуст.

- Угу.

- І артефакти не спрацювали? – не міг повірити своїм вухам архіваріус. Почувши добре знайоме слово, я відволіклася.

- Які артефакти?

- Їхні родинні артефакти, що передаються від старішини до старішини. Виготовлені ще прадавніми артефакторами. – привид з важливим видом підняв вказівний палець правої руки вгору.

- Отже вони зламалися. – знизала плечима я.

- Це неможливо! – Не заспокоювався Ігнотус. – Їхні камені добуті в недрях самого Шах-Ваарну і загартовані всіма дванадцятьма стихіями. Такі речі вічні! – сплеснув розпачливо в долоні він.

- Ну не знаю. – заглибилася в читання я. – Особисто бачила як його жовте мереживо безперешкодно вібралося в голови іншим старішинам. Тай, не в цій зраді я його підозрюю. – підняла очі від папіру, коли зрозуміла, що архіваріус мене уважно слухає. – Я думаю, менталісти заодно з драконами.

- Неможливо. – знову повторив привид. Я хиркнула і віткнулася в книгу. – Навіщо їм це? – Ігнотус, роздумуючи, парив з одного боку в інший. – Менталісти, як і інші маги постраждали в кровопролитній війні, більше того: саме їхні законні землі окупували ящури. Тож твоя теорія виглядає більше ніж абсурдно. – підсумував архіваріус.

- Хм... це переконливо. – не могла не погодитися я. – Проте, якщо дракони їх купили? Що такого цінного є у крилатих, чого немає в нас? – я запустила руки у волосся, роблячи легкий масаж голови і спробувала пригадати все, що мені розповідав Ельдар.

- Луска. – відповів привид.

- Луска? – не зрозуміла я.

- Так. Вона дуже енергетично ємнісна. Свого роду як природній накопичувач магії, однак вмонтований прямо у тіло. – Після його слів я мимо волі потерла місце свого тату. Вже і забула, що воно в мене є. Візерунок відгукнувся легеньким теплом, варто було б підзарядити його.

- Це пояснює як їм вдається безрозмірно розкидатися магією направо і наліво. – принаймні на одне питання я сьогодні знайшла відповідь. Уже не погано. – Чи могли б дракони виміняти прихильність менталістів на луску? – з пів хвилини Ігнотус щось зважував у своїй голові, а потім усе ж відповів.

- Загалом так, проте є нюанс: дракони скидають луску лише до перехідного віку і вона не є надто енергетично ресурсною. На чорному ринку цінується луска саме убитого дорослого дракона, а вони своїх братів заради якихось домовленостей з людьми не крошили б. Це я тобі точно кажу. – і я була з архіваріусом згодна. Недовге знайомство з народом Мусіми дало чітке розуміння – вони помруть один за одного. А отже ця версія провалилася.

Я ще трохи посиділа в архіві, почитала історію, але загалом, як і попереджував Ігнотус, нічого цінного Хроніки не містили. Сам архіваріус розповідав мені про своє життя до смерті, про війну з драконами, про відбудову замку та закладку цієї бібліотеки, загалом відволікав мене як міг. А по-факту: користувався моєю недовгою присутністю, щоб розвіяти свою багаторічну нудьгу.

Вкінець стомившись його напористою балакучістю тай подіями загалом, я, пославшись на голодний шлунок, вирішила відчалювати з храму знань, прихопивши з собою збірник заклять по ментальним блокам та границям.

Певна річ, що у свої покої я не пішла, а вирішила перевірити як там справи у Аламеї. І дуже здивувалася, коли охорона затримала мене біля дверей, інформуючи, що головний менталіст ще не виходив. Навіть уявити страшно, що там плете цей слизький павук! З безсилою злобою стукнула ногою по кам’яній підлозі та швидко покрокувала геть.

У своїй вітальні я зустріла служницю, що саме принесла вечерю. Глянувши на годинник я зрозуміла, що на дворі давно зеніт Делі і пора лягати спати, однак пробуджений запахами шлунок дав чітке усвідомлення, що фігура сьогодні поступається місцем і без порції смаженої перепілки я не засну. Проте перш за все душ!

За десять хвилин я, окутана одним рушником і розтираючи волосся іншим, увійшла до вітальні та завмерла на порозі. За столом безцеремонно сидів повелитель крилатого народу та смачно уминав мою перепілку! Миттєва радість, що ураганом спалахнула при першому погляді на знайому фігуру в секунді змінилася шаленою люттю. Мимо волі стиснула кулаки та швидким кроком попрямувала до непроханого гостя.

- Як ти посмів?! – гнівно накинулася я на дракона. – Це була моя вечеря! – сердито схрестила руки та нахмурила брови. Лише самому Творцю відомо, які страшні жінки, коли вони голодні...

Ельдар спочатку здивовано округлив очі, а потім сором’язливо відвів їх убік, відсуваючи від себе залишки птиці.

- Пробач... я подумав, що це для мене. Хотів тебе дочекатися, але вона так приємно пахла... – одразу було видно, що чоловік якби міг, то б крізь землю провалився б. Розм’якшена його почервонівшими щічками, я відпустила свій войовничий стан.