Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Вартовий, не зустрівши в моїх очах чи то розуміння чи то співчуття, констатував розчаровано: - Він вам не сказав…

- Не сказав що? Що в нього є істинна пара? – мій терпець врешті урвався. – Так, це нова для мене інформація. А тепер він у комі, тому що з його любкою щось сталося і я… – «Вожак прийняв прокляття смерті після вашої спроби самогубства.» - блискавкою пронеслись слова охоронця у моїй свідомості, забираючи з собою важкий камінь розчарування і приносячи на його місце новий та набагато більший – гору страху. – О ні.

- Дуже необачно з його сторони було вас не попередити. – заговорив тим часом дракон. – Тепер ви знаєте, хоча зараз це уже немає ніякого значення. Чи виживе Ельдар Аліосман, чи ні, а рада скоро обере нового вожака. – він сказав це настільки гірко, що моє серце стиснулося ще сильніше. Цього разу від сорому.

- Він обов’язково виживе. – промовила твердо. – Не скажу, що вірю у вашу істинність, але я жива і я цілитель, а отже зможу його полікувати. Відведіть мене до нього. – поглянула прямо на вартового.

- Вам не можна чаклувати ще дві доби… - нагадав той невпевнено.

- Плювати! Дозвольте мені самій вирішувати, що мені можна, а що ні. Чи я знову безправна бранка? – знову підвелася на ноги і ухопилася за стіну. В очах запаморочилося. Дракон був абсолютно правий, говорячи про мій магічний стан, проте я відмовлялася це визнавати, а тому з усіх сил спробувала стати прямо і навіть перестала триматися за стіну. – Ось бачите, зі мною все нормально. – роблю крок і намагаюся ігнорувати люфт у колінах. – Зараз ви відведете мене до Ельдара і ми разом… – роблю ще крок і моя свідомість знову провалюється у темряву.

Наступне пробудження було більш прозаїчніше: все та ж мігрень та знесилення, проте замість вартового я знайшла поруч з канапою тарілку з незнайомою кашею та кухоль з молоком і булочкою з корицею.

- Що ж, їжа – це дійсно те, чого я зараз потребую. – підняла металеву тацю з обідом/сніданком/вечерею на коліна та прийнялася голодно уминати частування.

Коли з їжею було покінчено я відчула як магічними каналами повільно потекла енергія. Її крихти, але уже краще ніж нічого. Якось непомітно минув головний біль і навіть дихати стало легше. Щоправда повернулася і здатність думати та аналізувати, тому щойно таця з порожнім посудом опинилася на підлозі на моєму лобі залягла помітна зморшка, видаючи глибоку задумливість.

Ельдар – моя пара. Ця думка і ощасливлювала, і ранила одночасно. Серце співало від розуміння, що мої почуття мають взаємний хоч і магічний характер, проте я зовсім не планувала майбутнього тут. Я взагалі так далеко не задумувалася, а тепер все розвивається настільки швидко, що я навіть не встигаю запам’ятати день тижня! Одне я можу сказати з упевненістю – бути королевою чи правильніше «вожачкою» драконів я не збираюсь. Також варто вияснити чи працює це прокляття в обидві сторони чи розповсюджується лише на драконів. Ну і найголовніше – врятувати Ельдара.

Окрилена праведною думкою я упевнено підвелася на ноги та попрямувала до дверей. Не скажу, що сильно здивувалася, коли зрозуміла, що ті зачинені, але все одно було неприємно. Кілька раз гучно постукала та покликала, проте з протилежної сторони не послідувало ані шороху. Від нічого робити я вирішила роззирнутися по кімнаті в якій була залишена. Все ті ж піщані стіни скелі, проте замість балкону – одне маленьке вікно, а замість великого м’якого ліжка – вузенька канапа, чи правильніше сказати – тапчан. Посеред кімнати плетений килим зелено-жовтого відтінку.

- Ех… народ Мусіми явно не розбещений матеріальними благами. – протягнула знуджено. – Окей, раз випала вільна хвилина – помедитую, чи що. Зайвим не буде. – і вмостилася по-турецьки в центрі килима.

По прибутті на Тею я ще ні разу не заглиблювалася у своє магічне джерело, якось не до того було. Але зараз, коли сили потрібні як ніколи, саме час згадати уроки Карлайна. По мірі занурення на альфа-рівень свідомості, я з подивом зрозуміла, що прана навколо моєї аури трьох відтінків – блакитного, темно-оранжевого та яскраво-жовтого, тоді як раніше весь магічний туман був блакитним. Звісно, цього слід було очікувати, проте, коли бачиш таке вперше, серце завмирає у дитячому захваті.

Я спробувала відділити вогняні частинки від решти сили та скрутити із них спіраль – елементарна вправа для контролю енергії. З першого разу у мене не вийшло, магічне поле відкликалося все разом і це наштовхнуло мене на шалену ідею – що як застосувати у єдиному потоці всі три стихії не розділяючи їх? Адже якщо у магічному полі вони можуть спокійно співіснувати, то що ж заважатиме їм текти разом магічним каналом? Проте експериментувати із тим сміховинним резервом, що в мене зараз був я не стала і просто продовжила намічений план.

За кілька спроб мені вдалося впорядкувати невелику частину бурштинової енергії, а потім наситити нею кристали накопичувача. Далі проробила те ж саме з блакитними частками. Управління рідною магією далося в рази простіше і залишилася лише жовта енергія. Менталістика досі дається мені найтяжче, тай відповідного накопичувача – цитрину у мене немає, то ж я просто розганяла магію по магічних каналах вверх і вниз, збільшуючи їх пропускну здатність.

Кілька годин пройшло перш ніж двері до моїх покоїв скрипнули, впускаючи уже знайомого вартового.

- Вам не слід вставати. – промовив той безбарвно, витягаючи мене із трансу.

- Я почуваюся вже краще, дякую. – відповідаю йому в тому ж тоні, підіймаючись на ноги. – Відведіть мене до Ельдара. – в черговий раз повторюю своє прохання.