Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

Викид магії був настільки сильним, що спалив майже весь її резерв і як не старалася, та все ніяк не могла відкрити двері додому. Минув майже тиждень як нарешті вона відчула на кінчиках пальців енергію і змогла начаклувати портал до Теї.

Коли Мусіма повернулася додому, то Октопус гірко заплакав як побачив її:

- Де ти була всі ці роки? – запитав він, міцно обіймаючи. – Ми з матір’ю думали, що вже більше ніколи не побачимо тебе.

- Мене не було тиждень… – здивовано відповіла донька, відмічаючи як у батька посивіли скроні.

Тоді розповіла вона Октопусу все, що з нею сталося. Він слухав і не міг повірити, проте факти були беззаперечні – на Теї минуло майже п’ять років, а його дочка ні грама не змінилася з того моменту як вони бачилися востаннє. Так вони визначили, що у різних світах і час іде по різному.

Це було шалене і водночас моторошне відкриття. Тепер Мусіма боялася подорожувати, адже не знала скільки часу мине для її рідних перш ніж вона повернеться. Липкий страх не застати їх в живих після чергової мандрівки настільки глибоко проник у її тендітне дівоче серце, що вона вирішила назавжди відмовитися від магії і жити як звичайна людина.

В той же час, між магами пролетіла звістка, що Мусіма повернулася додому, та на додачу зовсім не змінилася. Маттіас припустив, що дівчина знайшла у одному із світів еліксир вічної молодості і безкінечного життя. Тепер усі маги захотіли і собі такий мати. Вони зібралися навколо будинку менталіста та стали вимагати видати свою дочку.

Дуже боліло серце Октопуса, але він не міг допустити загибелі своєї дитини, тому вмовив її покинути Тею назавжди.

- Не буде тут тобі спокою, ти мусиш піти. Йди і ніколи не повертайся, а я затримаю їх. – промовив він на прощання.

- Я люблю вас, татку, мамо! – обійняла Мусіма батьків на прощання і гірко заплакала.

А за миль її тіло розчинилося у вишневому сяйві.

Тоді Октопус вийшов до братів та сестер своїх і виконав обіцянку, дану Творцю: він забрав з їхніх голів всі спогади про Мусіму, портали та інші світи і заприсягся берегти таємницю дочки до кінця свого життя.

Минали роки, десятки років, а спогади про тринадцяту магиню то тут, то там спалахували легендами, обростали міфами. Менталіст намагався очищати пам’ять кожному, хто говорив про його дочку, проте люди переказували людям, ті іншим, хтось писав про Мусіму в книжках і на скелях, бажаючи зберегти утрачене знання. Тоді Октопус заповів своїм нащадкам знищувати будь-які згадки про портальницю, аж доки її ім’я не втоне у минулому навіки.

Мусіма, в той же час, поринула у безмежну шалену мандрівку, відкриваючи все нові та нові світи. Вона зрозуміла, що не лише час, а й густина магічної енергії на кожній планеті різна. Є більш магічні світи, є такі, де магії взагалі крихта. Портальниця намагалася оминати магічно-стерильні планети, адже з таких дуже важко повертатися. Також вона з’ясувала, що там, де відсутня магія, люди розвивали технології та різні науки, намагаючись її замінити.

Вона побачила та познайомилася з істотами, яких навіть важко уявити! Перевертні, вампіри, русалки, саламандри, гігантські павуки, хижі дерева і ядовиті квіти… Стільки різних світів: похмурі, затишні, холодні, теплі, вогкі, з магією і без, з людьми і без, з серцем і без. Вона постійно дивувалася і захоплювалася фантазією та силою Творця, що зробив їх усі. Однак їй було дуже самотньо та гірко на серці від того, що вона стільки всього бачить, знає та хоче розказати, а немає кому. Вона не заводила друзів чи знайомих, боячись більше ніколи тих не побачити. Вона не відкривалася людям, аби її знову не почали переслідувати. Мусіма була скоріше німим та непомітним спостерігачем за плином буття Всесвіту.

В якийсь момент їй прийшла в голову ідея слати додому магічні листівки з описом планети, її координатів та коротким підписом «Мандрівниця». Вона не знала, чи читає хтось її послання і чи взагалі живі мама з татом, проте дівчина щиро хотіла вірити, що так. І коли її подорож скінчиться, то вони, принаймні будуть знати де.

За безкінечними мандрами минали дні, за днями роки. Одного разу, коли Мусіма вчергове експериментувала з переміщеннями, її закинуло у вимираючий світ. Ще ніколи вона не бачила і навіть не здогадувалася, що планети можуть вмирати, проте це була правда. Серце Еліаму, планета яку населяли дракони, зупинилося і магія стрімко покидала її простір.

Мусімі стало неймовірно шкода крилатий народ і вона вирішила їх урятувати. Прогорнувши в пам’яті всі світи, що відвідала у пошуках максимально схожого з їхнім рідним домом, мандрівниця дійшла сумного висновку:  найкраще ящурам підійде її власний дім.

Скрипучи зубами, вона відкрила портал на Тею, проте через те, що Еліам стрімко покидала магія, він вийшов нестабільним і почав тягнути з Мусіми забагато сил. І тоді портальниця зрозуміла, що це її остання подорож. Не бажаючи наражати драконів на гнів та неприязнь з боку магів, вона взяла із них обіцянку, що ті ніколи і нікому не розкажуть як і хто їх урятував.

Вона тримала кільце порталу стільки, скільки могла, пропускаючи жінок, дітей і лише потім чоловіків. Невідомо стільки часу минуло і скільки людей ще залишалося коли перед очима Мусіми зарясніли різнокольорові кола.

- Нарешті ми з тобою знову зустрінемося, тату.

Останні слова, що злетіли з її вуст за мить до того, як її тіло безжиттєво упало на чорну землю, відрізаючи шлях до порятунку для ще пів сотні драконів.