Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк
- Хмм… – зітхає той, повільно махаючи головою зі сторони в сторону. – Це все одно вже нічого не змінить. Рада обрала нового вожака і на вашому місті я б тепер переймався долею власної шкури.
- До дупи мені ваша рада та ваші закони! Я лише хочу урятувати чоловіка, якого люблю! – скрикнула в серцях і подивилася йому прямо в очі.
Кілька митей тривав наш двобій характерами, доки дракон нарешті здався.
- Добре, йдіть за мною, але без вибриків. – вказуючи поглядом на піхви з мечем на поясі.
- І в думках не було. – він відчинив двері і я першою вийшла у темний коридор.
Щойно охоронець заховав ключ, ми попрямували вглиб скелі, минаючи цілий ряд однакових дверей і пройшли метрів з тридцять, перш ніж коридор звернув на гвинтові сходи, прорубані прямо в породі. Далі піднімалися кілька поверхів поки вийшли на відкритий коридор, заповнений іншими драконами. Всі вони супроводжували мене недобрим поглядом, проте не зупиняли. Я старалася триматися спокійно та впевнено, не витріщатись на їх оголені тіла та сповнені ненависті очі. Аж ось нарешті дійшли до крайніх кованих дверей, що вже випадало мені зустрічати не так давно із іншої сторони.
- Сюди недозволено входити. – заступив нам прохід ще один озброєний вартовий.
- Бранка хоче зцілити Ельдара Аліосмана. – відповів мій супроводжуючий перш ніж я встигла промовити хоч щось.
Охоронець Ельдарових покоїв скоса глянув на мене, а потім знову перевів погляд на мого вартового. Так і не дізналася його імені.
- Туди все одно не можна. Там Даяна. – безіменний провожатий тяжко видихнув.
- До хрона. – певно вилаявся він. – Ходімо, прийдемо трохи пізніше. – і узяв мене за кисть відводячи в протилежну сторону.
- Не хочу пізніше. Хто така ця Даяна? – вириваю свою руку із залізного хвату і повертаюсь назад до дверей. Боковим зором помічаю, що інші дракони нашорошили вуха та не спускають з нас очей.
- Пусти її, хай самі там розбираються. Ельдар більше не вожак і ти не зобов’язаний йому служити. – знову випередив мене ящур, я лише повела бровою.
Охоронець трохи помовчав, щось собі вирішуючи, а потім мовчки відійшов від проходу.
Я силою штовхнула ковані двері і увійшла до кімнати, де на мене чекала не найприємніша у моєму житті картина: струнка жиляста жінка схилилася над закривавленим чоловічим тілом, що непорушно розтягнулося на широкому ліжку.
- Я сказала нікому сюди не заходити! – гаркнула вона в мою сторону не повертаючись. За секунду двері позаду гучно замкнулись і та підняла на мене розлючений погляд. А у наступну мить її тіло вкрила багряна луска. Драконеса! – Тииииииии… - прошипіла Даяна, - Вііідьмааа! Це вссссее черессс тебеее! Готуйсссся до сссмерті, чужинкооо! – з її пащі повалило полум’я, яке я заледве встигла спинити своїм щитом.
Кепські справи. Якщо всі сили зараз витрачу на бій з цією ненормальною, то нічим не зможу допомогти Ельдару. В яких вони стосунках вирішила не уточняти. Тут і так все було зрозуміло ще з реакції драконів за дверима. Вона певно його кохає, що ж, спробую зіграти на цьому.
- Якщо ти мене зараз засмажиш тут, то Ельдар навіки покине наш світ. Ти цього добиваєшся? – прокричала крізь рев вогню.
Кілька секунд нічого не мінялося і я вже почала виплітати закляття стазису, швидко прикидаючи скільки треба влити в нього енергії, щоб завалити таку тушу, але Даяна зрештою зупинилася. Коли полум’я розвіялось, переді мною постала неписаної краси жінка: струнке атлетичне тіло, повні груди, пишні стегна, розкішне хвилясте волосся каштанового кольору і зміємодібні очі кольору п’ятирічного бренді. Я не втрималася і закусила губу з досади. Жест не залишився непоміченим і драконеса вдоволено хмикнула перш ніж глибоким грудним голосом сказати:
- Я кохаю Ельдара, а він кохає мене. Те, що між вами сталося, не більше ніж несмішний жарт богів. – вона підійшла ближче і міцно вхопила мене за передпліччя. – Зараз ти зцілиш його, а опісля я власними руками вишверну твоє хтиве тіло звідси.
Творець свідок яких внутрішніх сил мені коштувало стрималася та не заліпити цій нахабі ляпаса. Не вдарити магією, ні, єство прагнуло класичної фізичної розправи, проте здоровий глузд не дав забути мету мого візиту. А от опісля… поглянемо хто кого куди вишверне.
Ще раз кинула поглядом на м’язисті руки суперниці і додала подумки «Мабуть». Натомість спробувала вкласти у свій голос весь холод, який змогла зібрати, а у погляд – презирство.
- Руки. Геть. – відрізала коротко, водночас нагріваючи ділянку шкіри, що стискає її долоня.
Як вже встигла з’ясувати, дракони управляють вогнем, проте від нього незахищені. А тому за мить шатенка відстрибнула від мене, інтенсивно махаючи ураженою кінцівкою. Користуючись моментом, я пройшла вглиб кімнати до ліжка.
- Відьмааа… - донеслося тихе шипіння вслід, проте я проігнорувала його.
Присіла навколішки біля голови та поклала пальці на скроні, запускаючи скануюче закляття. За хвилину дійшла невтішних висновків – схоже дракони таки праві на рахунок прокляття. Фізично Ельдар абсолютно здоровий, проте його серце… Його ніби щось намагалося розірвати з середини, ніколи до цього такого не бачила.
Я встигла вчасно, з такими ушкодженнями він би не прожив більше трьох днів. Перекладаю долоні на чоловічі груди і пускаю маленькі смужки цілительської магії. Тут треба діяти ювелірно – зростити кожну порвану тканину окремо, незупиняючи при цьому процес перекачки крові. Мозок уже пішов у кому від кисневого голодування, але уражених клітин я поки не помітила. Поки що. Повільно видихаю напругу, відчуваю як на лобі виступив піт, проте не відволікаюсь і продовжую з’єднувати м’язи та судини між собою. Даяна весь цей час пильно спостерігає за кожним моїм рухом.
