Українська література » Фентезі » Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Читаємо онлайн Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
то запізно, а тоді спробував компенсувати це, пішовши навпростець провулком, який скидався на вузьке провалля між двома високими будівлями. Він звивався, наче яр, який залишився після річки, що перейшла до чистішого русла. Сміття злітало вгору уздовж стін і заповнювало щілини між будівлями й дверима в нішах. Після кількох поворотів я відчув згірклий запах мертвечини.

Я завернув за ріг і хитнувся до стіни, осліпнувши від зірочок болю в очах. Відчув, як мене хапають за зап’ястки якісь грубі руки.

Розплющивши очі, я побачив старшого за себе хлопчину. Він був удвічі більший за мене, мав темне волосся й дикі очі. Через розмазаний по обличчю бруд він здавався бородатим, тому його юне обличчя дивувало жорстокістю.

Ще двоє хлопчаків відірвали мене від стіни. Один з них скрутив мені руку, і я зойкнув. Старший хлопчина, почувши цей звук, усміхнувся й провів рукою крізь волосся.

— Шо ти тут робиш, Налте? Загубився? — Його усмішка стала ширшою.

Я спробував відсторонитись, але один із хлопців скрутив мені зап’ясток, і я охнув:

— Ні.

— Здається, він загубився, Піко, — сказав хлопчина праворуч від мене. Той, що був ліворуч, різко вдарив мене ліктем у скроню, і провулок шалено захитався довкола мене.

Піка засміявся.

— Я шукаю теслярню, — промимрив я, трохи приголомшений.

Обличчя Піки набуло кровожерливого виразу. Він схопив мене обома руками за плечі.

— Я тебе питав? — прокричав він. — Я казав, що тобі можна говорити? — Він буцнув мене лобом в обличчя, і я відчув, як щось різко тріснуло, а далі відчув вибух болю.

— Чуєш, Піко. — Голос, здавалося, долинав звідти, звідки долинати не міг. Чиясь нога потицяла в мій футляр із лютнею й перекинула його. — Чуєш, Піко, глянь-но на це.

Піка опустив погляд на лунке «гуп». То впав просто на землю футляр із лютнею.

— Що ти вкрав, Налте?

— Я це не крав.

Один із хлопчаків, які тримали мене за руки, засміявся.

— Атож, це тобі дядько дав, щоб ти це продав і купив ліків хворій бабці. — Він засміявся ще раз, тим часом як я намагався, кліпаючи, позбутися сліз на очах.

Я почув, як тричі клацнуло — то відмикали засуви. Далі пролунало характерне гармонійне бренькання — лютню дістали з футляра.

— Ох і сумно буде твоїй бабці, що ти це згубив, Налте. — Піка говорив тихо.

— Побий нас Тейлу! — вибухнув хлопчина праворуч від мене. — Піко, знаєш, кілько коштує така штука? Та за таку золотом платять, Піко!

— Не вимовляй отак ім’я Тейлу, — попросив хлопчина зліва від мене.

— Шо?

— «Не поминай Тейлу без наглої потреби, бо він усі думки й діяння судить із неба», — продекламував він.

— Та хай Тейлу з його великою блискучою цюцюркою мене обісцить, якщо ця штука не коштує двадцять талантів. Отже, ми можемо отримати в Дайкена принаймні шість. Знаєш, що можна зробити з такою силою грошей?

— Тобі взагалі не випаде нагода щось із ними зробити, якщо ти не перестанеш так говорити. Тейлу нас глядить, але він мстивий. — Другий хлопчина говорив поштиво й боязко.

— Ти, певно, знову спав у церкві? Релігія до тебе чіпляється, як до мене блохи.

— Я тобі руки у вузол зав’яжу.

— Твоя мамця — курва, віддається за гріш.

— Не говори про мою маму, Ліне.

— Залізний гріш.

На той час я вже зумів, покліпавши, прибрати з очей сльози, і побачив, що Піка сидить у провулку навпочіпки. Здавалося, моя лютня, моя прекрасна лютня, його зачарувала. Він тримав її з замріяними очима, знов і знов обертаючи її брудними руками. Крізь імлу страху та болю до мене неквапом приходив жах.

Коли два голоси в мене за спиною стали гучнішими, я почав відчувати всередині палкий гнів. Я напружився. Битися з ними я не міг, але знав: якщо заволодію своєю лютнею та вирвуся в натовп, я зможу від них відірватись і знову опинитись у безпеці.

— …та вона все одно трахалася далі. Тільки тепер їй давали всього по півгроша за раз. Тим-то в тебе така м’яка голова. Тобі пощастило, що вм’ятини немає. Тож не журися — ось чому тебе так тягне на релігію, — переможно закінчив перший хлопчина.

Я відчув лише якесь напруження праворуч від себе. Напружився й сам, готовий до стрибка.

— Але дякую, що попередив. Я чув, що Тейлу любить ховатися за великими купами кінського лайна і щ…

Раптом обидві мої руки звільнились: один хлопчина втиснув іншого в стіну.

Я притьмом подолав три кроки до Піки, схопив лютню за гриф і потягнув.

Але Піка був чи то прудкішим, ніж я очікував, чи то сильнішим. Лютня не пішла мені до рук. Мене різко зупинили, а Піку — зіп’яли на ноги.

Наді мною взяли гору роздратування й гнів. Я відпустив лютню й кинувся на Піку. Скажено задряпав йому обличчя й шию, але він пережив надто багато вуличних бійок, щоб дозволити мені наблизитися до чогось життєво важливого. Одним нігтем я провів по його обличчю криваву риску від вуха до підборіддя. Тоді він кинувся на мене, відтісняючи, поки я не врізався в стіну провулка.

Я вдарився головою об цеглу й не впав лише завдяки тому, що Піка заходився гамселити мною об благеньку стіну. Я судомно вдихнув і лише тоді зрозумів: увесь цей час я репетував.

Від нього відгонило задавненим потом і згірклою олією. Його долоні прип’яли мої руки до боків, і він ще сильніше втиснув мене в стіну. Я нечітко усвідомлював, що він, напевно, впустив мою лютню.

Я знову судомно вдихнув і заходився гамселити наосліп, а тоді ще раз ударився головою об стіну. Зрозумів, що моє обличчя втиснулося йому в плече, і добряче гризонув. Відчув, як його шкіра рветься під моїми зубами, а тоді з’явився смак крові.

Піка закричав і відсахнувся від мене. Я вдихнув і скривився від надривного болю в грудях.

Не встиг я ворухнутися чи подумати, як Піка знову за мене схопився. Він гепнув мною об стіну раз, потім іще раз. Моя голова гойдалася вперед-назад, відскакуючи від стіни. Потім він схопив мене за горло, крутнув мною й кинув на землю.

Саме тоді я почув шум, і все неначе зупинилося.

Після того як мою трупу перебили, бувало так, що мені снилися батьки; вони були живі й співали. У моєму сні їхня смерть була помилкою, непорозумінням, новою п’єсою, яку вони репетирували. А я кілька секунд відпочивав від величезної скорботи, що огортала мене й невпинно чавила. Я обнімав їх, і ми сміялися з моєї дурнуватої тривоги. Я співав

Відгуки про книгу Ім’я вітру - Патрік Ротфусс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: